Я живу у місті Дружківка, мені 63 роки. Жінку вже поховав. Вона до війни загинула, чотири роки назад.

Зранку гарно гупнуло - чи о пів на четверту - я не пам’ятаю, бо спав. 

У мене в дворі досі зі «Смерчей» різні залізяки валяються - лупили тут «Смерчами», і людей побили, так що «весело» нам було.

Але ми вже трішки вчені з 2014 року, коли посиділи майже все літо без води, тому що ці чорти в Слов’янську водогін захопили. 

У нас тут була криниця ще з 36 року, але якісь «грамотні» її засипали, коли водогін з’явився. Ото потім його розкопали, почистили, так що в мене тут від будинку за сто метрів вода хороша.

Саме більше мені сподобалось, коли кацапи зі Слов’янська тікали: трупи машинами везли, кров капала по дорозі, а я на мопеді їхав і бачив їхній відступ - як вони на Донецьк виїжджали. Літак наш літав, але ні разу по ним не бахнув.

Діти, онуки мої роз’їхалися всі, сам сиджу. Вони, звичайно, телефонують і підтримують.

Я і під час війни працював, та коли мені вже було 62 роки, тоді мені сказали сидіти на пенсії. А потім у нас все розбили: і школи, і технікум будівельний. Ми без світла скільки сиділи, палили керосинки. Ні світла, ні газу - електропічка коли робить, коли ні. Ото балонний газ - плиту поставив, та й такі справи.

Я думаю, що росіяни там самі пересобачаться за владу. Там же гадючник цілий в Кремлі - вони самі себе кусати будуть.

А нам спочатку перемогти потрібно, а вже потім майбутнє планувати.