Сідненко Єгор, 9 клас, Харківський ліцей № 62 Харківської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Луценко Людмила Вікторівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

За весь час повномасштабної війни українці дуже сильно постраждали, як фізично, так і морально. Після 24 лютого, я залишався ще тиждень у Харкові  та своїми очима бачив всі жахи цієї війни. У перші дні не було світла та води. Приходилось ходити до сусідів та заряджати телефони з їхнього акумулятора. Після цього ми змогли виїхати до сусіднього міста Дніпра , де живемо на цей час.

Коли ми їхали по місту, людей майже не було, тільки ті, хто ходив у магазини або за іншими важливими для існування речами. Дорога, яка займає 3 години, зайняла всі 7 годин їзди.

У Дніпрі також людей було дуже мало, але вже більше ніж у Харкові. У Дніпрі також було небезпечно, але далі ми не поїхали. Весь 2022 рік був дуже тяжким для всієї України та закінчився так само тяжко, як і почався. Почалися великі проблеми зі світлом. Його могло не бути 4 години або декілька днів, та вмикався на декілька годин. Два наступні роки були більш спокійними, але також з проблемами.

Часті вибухи та відключення світла завжди нагадували, що зараз іде найкривавіша війна цього століття.

На сьогодні мій рідний Харків кожен день обстрілюють, руйнують будівлі та вбивають невинних людей. Такої участі не побажаєш навіть ворогу, не те що своїм рідним та друзям. Отже, я маю надію, що скоро ця кривава війна закінчиться, і люди, які виїхали далеко від свого дому, повернуться на Батьківщину, що наступить вільне та безпечне життя.