Я просиділа в підвалі десять днів під постійними обстрілами. Думала, що все закінчиться в Харків швидко, але ж ні. З міста мене вивезли волонтери. У маленькій автівці їхало дев’ять осіб. Нас привезли на вокзал і я не знала, куди їхати. Небайдужий хлопець мені допоміг дістатися потяга. Його звали Богдан. Він мені знайшов місце у потязі, подарував іконку. Ми досі з ним спілкуємось. Зараз я живу в Полтаві. Приїхала сюди до друзів. 

Більше за все мене шокувало, що війна прийшла до України. Дуже важко все це переживати.

Мої діти виїхали за кордон, я вже два роки їх не бачила. Я чекаю тільки на закінчення війни. Чекаю повернення всіх рідних додому.