Валерій вдячний людям, які допомогають його родині. Особливо лікарям, які вилікували його жінку

Мені 60 років. Приїхали всією родиною, нас тут приютили. Живемо в гуртожитку, нам допомагають усім, чим можуть.

В нашому селі на початку березня почались обстріли. Стали нас бомбити. Довелось нам півтора місяці бути в окупації. Потім виїхали в Запоріжжя всією родиною. Жінка захворіла, ліків не було, і довелося всією родиною виїхати. Уже восьмий місяць перебуваємо в Запоріжжі. 

О шостій ранку біля податкової інспекції зібралася колона з 70 машин і виїхала на Запоріжжя. Важко було. 17 блокпостів потрібно було пройти. Там перевіряли все: і багажники, і документи. Зятя роздягали і обдивлялися коліна. Але добралися благополучно. Нас прийняли, зареєстрували і надали нам житло, за яке ми нічого не платимо.

Вдома була дуже тяжка ситуація. Росіяни по сто разів із Запоріжжя в Маріуполь їхали, а я живу понад трасою. Заходили, перевірки влаштовували в будинку. Обдивлялися все і в хаті, і на горищі, і в гаражі. 

Неприємно, коли заходять зі зброєю десять чоловік у двір. Моторошно і страшно. Ми раніше такого не бачили, а тепер довелося все це пережити.

Жінка захворіла дуже сильно. Ми вдячні, бо сюди приїхали – і її вилікували. Сподіваємося, якщо все благополучно буде, то Новий рік будемо святкувати вдома за своїми рідними столами, як то кажуть. Будемо сподіватись на краще.

Тут нас дуже добре прийняли. Гуманітарку і Фонд Ріната Ахметова дає, і громада наша видає. Тут, у гуртожитку, заступниця директора Григорівна – молодець. Турбується про нас. Усе для нас облаштували. Я дуже радий, що приїхав у Запоріжжя. Звідси 135 кілометрів до нашого дому. Я дуже радий і всім вдячний. Від вашого фонду допомогу отримували: і хімію побутову, і продукти. Дякуємо. У скрутну хвилину нас усі підтримали. Виплачують як ВПО по дві тисячі щомісяця. І від ООН оформлювали, по 2200 нам виплачували. Ми дуже всім вдячні за підтримку і за те, що про нас турбуються.

Ми зараз усі в стресі, всі напружені. Воєнна обстановка вибиває з колії. Дуже нервуємося і переживаємо, бо тут теж - прильоти щодня, сирени. Намагаємось тримати себе в руках, менше гніватися і переживати. 

Я думаю, що війна повинна закінчитися до кінця року, тому що наші ЗСУ молодці, вони просуваються дуже красиво. Пішли на Харків, на Херсон, і тепер залишається наша Запорізька область. На Сході дуже гарно йдуть. Залужному нашому потрібно пам’ятник прижиттєвий поставити. Він усе робить дуже правильно, і наші воїни йдуть у правильному напрямку. Усе буде так, як треба. Я думаю, що до кінця року наша частина області аж до Запоріжжя буде звільнена. А до кінця літа повинна закінчитися війна по всій Україні. Думаємо, що найближчим часом буде мир у всій нашій Україні. Ми дуже цього хочемо, і так воно й буде, а по-іншому не може бути. 

Хочу повернутись додому і далі працювати на своїй роботі, де я трудився 40 років. Я був майстром-ынструктором із водіння автомобіля. Ми й надалі будемо робити свою справу і навчати людей їздити на автомобілях. Трудитись, жити і на цьому не зупинятись. Буде важко. Ми знаємо, що відбудуватись буде не так легко. Але поборемо все і будемо трудитись. Падати духом не потрібно. Потрібно бути оптимістом і дивитися прямо вперед. Не опускати носа, тримати голову високо. І працювати.