Карнаушенко Юлія, 16 років,

ліцей № 4 «Успіх», м. Краматорськ

Есе «Один день»

Я пам’ятаю зимовий день. Ми з братиком та мамою снідали на кухні. Тоді я хворіла, тому сиділа вдома. Мені було дев’ять… Ні, десять, так, десять. Але дуже чітко запам’ятала гучний звук, ніби щось тяжке впало. Мама швидко завела мене і брата до ванної кімнати, кидає нам одяг і просить нікуди не виходити. У той момент я не розуміла, що саме відбувається.

Через деякий час мама повертається і повідомляє, що поряд з магазином, який розташований у трьохстах метрах від нашого будинку, впала ракета. Саме в цей момент я зрозуміла, що могло статися.

Я і до цього знала, що у світі існує війна, але була дитиною, що не усвідомлювала масштаби трагедії та небезпеки. Коли закінчився навчальний рік, батьки відправили мене і брата в село на все літо, бо турбувалися про нас. Вони не хотіли, щоб ми чули обстріли, не хотіли, щоб ми боялись.

Що означає для мене мир? Мабуть, пролунає банально, але це спокійне життя народу. Без війни та без сварок між країнами. Коли людей не поглинає страх та біль. Коли не потрібно хвилюватися щодня за життя своїх близьких.

Я б дуже хотіла, щоб цей жахливий сон, який потрапив до нашої реальності, закінчився. Хочу зустрітися з рідними, яких не бачила вже довгих вісім років, поїхати в Крим з усією сім’єю, бо мої молодші брат і сестра не встигли його відвідати.

Я сподіваюсь, що люди прокинуться і згадають, якими вони є насправді та виправлять помилки. Інакше це доведеться робити нам, молодому поколінню.