Мені 53 роки. Я прибиральниця, працюю на пів ставки. Живу з сім’єю в Павлограді. Поки що не плануємо виїжджати. Тут живе моя мама, вона лежача. Я не можу її покинути. Про початок війни я дізналася від куми. Перша ніч була тривожною. Я переживала за доньку. Вона живе в Одеській області. 

Я маю інвалідність. Мені постійно треба приймати ліки. Я купляю їх в аптеці по рецепту.  На початку війни обійшла всі аптеки, і в жодній їх не було. Я дуже хвилювалася, бо не можу й дня без них. На щастя, у найближчі дні завезли необхідні препарати. 

Страшно ходити вулицями. Коли чую, як щось летить, відразу тікаю. Вчора були вибухи, якраз коли я пішла в супермаркет. Я так злякалася, що не пам’ятаю, як добігла додому. 

Деякий час не було води. Світло й зараз вимикають. У перші дні в магазинах розкупили продукти, але потім відновилося постачання.

Сподіваюся, що війна скоро закінчиться і все буде добре.