Жеребцова Дар'я

11-а клас, Харківська гімназія 136 Харківської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання – Чупринін Олексій Олексійович

Війна. Моя історія

Війна за СВІЙ шлях.

Війна – це завжди тяжкі наслідки: смерть дітей; молодих осіб, які ще не бачили життя; зламана доля молодих жінок, які ніколи більше не побачать своїх коханих; горе сивої матері, яка отримала звістку про загибель сина або доньки. Війна - це жахливо та боляче. Звичайно, мені дуже шкода тих, хто відчуває на собі невимовний біль війни.

Людина створена для того, щоб жити в любові та злагоді на рідній землі, але на жаль, зараз Україна змушена захищатися від агресії свого божевільного сусіда. Змушена пройти свій шлях до Перемоги.

Задля того, щоб наша рідна держава і далі жила й квітнула, як це було до війни… Задля того, щоб її діти були щасливими, радісними та веселими. Задля того, щоб українці мешкали у вільній незалежній державі.

До війни я дивилася багато фільмів, чула розповіді від бабусі та дідуся про Другу світову війну. Як наші військові захищали кордони нашої Батьківщини, як боролися за мир на землі. І скільки крові їм довелося пролити, щоб ми зараз жили у нашому квітучому найкращому місті на Землі - Харкові. Мі прадід теж був на фронті. Молодим двадцятирічним парубком від пішов в далекому 1941 році на український фронт та воював на Дніпровському напрямку. Це було жахливо.

З війни він повернувся у травні 1945 року інвалідом третьої групи. Прадід втратив ліву руку, але він завжди пишався тим, що був причетний до перемоги радної України над німецькими фашистами. Він казав, шо українські козаки ніколи не жили і не будуть жити у неволі.

Він дуже хотів жити у вільній країни. І зараз ми, українська молодь сподіваємся, що наші кордони залишаться незмінними. Ми усі на це сподіваємося.

Українські військові мужньо боронять рідну землю, готові віддати життя заради щасливого майбутнього України. Я хочу, щоб в моєму рідному місті Харкові кожний мешканець або гість почували себе так, як це було до 24 лютого 2022 року. Сусід – загарбник всіляко намагається відібрати у нас рідну землю, зламати гаші долі, позбавити щасливого дитинства.

Пам’ятаю, як я з подругами за пів року до війни улітку гуляла в парку Т.Шевченко. Влітку там багато різноманітних квітів, в улюбленому кафе «Кристал» продають найсмачніше морозиво у світі. Увечері можна було подивитися кіно на великому екрані близько театру опери та балету. Були часи, коли біля цього театру харків’яни робили ярмарок. Там люди мали можливість продати речі, які вони робили власними руками. Відомим містом у моєму місті є Центральний парк відпочинку, зі всілякими атракціонами та кав’ярнями. Він зберігає багато приємних спогадів. Завжди ми там святкували день народження моєї молодшої сестри та інші пам’ятні події. Руські окупанти хочуть навіть переписати історію України. Пам’ятаю, як моя подруга запросила мене на свій день народження і ми вирішили піти з нею до музею сучасного мистецтва, там зробили багато гарних фотографій, вони й досі зберігаються у моєму телефоні. Як тепло стає на душі від тих спогадів. А потім ми завітали до кав’ярні Кулиничі, де нас чекав смачний торт «Наполеон» та запашний солодкий зелений чай. Але зараз ми можемо це втратити через військову агресію російської армії. Війна перевернула не тільки моє життя, а й життя мого народу та України в цілому. Але, можна зруйнувати наші будівлі, але не можливо зруйнувати наші цінності. Обов’язково відбудуємо все, чого торкнулося російське зло.

Кожен, хто зараз на війні, на бойових завданнях – ці люди справжні герої. Наші сили кожного дня нарощують тиск на окупантів. Наші військові воюють заради України. Вони захищають не тільки мій будинок, моїх рідних, вони ще боротимуться за те, щоб і далі існувала ялинка на площі Свободи, щоб ми каталися на ковзанах на крижаному майданчику коло університету імені Каразіна. Щоб ми мали можливість в майбутньому поласувати теплим глінтвейном та солодощами на свято святого Миколая або на Великдень. Нам не можна це втратити. Саме тому вибір України йти своїм шляхом до перемоги, битися з ворогом до кінця, бо я - українка, мешкаю в незламному місті - герою Харкові. У місті, який перший прийняв на себе удари ворожої авіації. Місті, де місцеві чоловіки не схилили голову перед ворогом, а пішли записуватися до Територіальної оборони, а їх дружини та доньки готували їжу для українських військових. Слава всім, хто боронить Україну, заради свободи. Кожен наш крок уперед – це сила наших Збройних сил. Завдяки їм Україна стоїть міцно та продовжую боротися за свій мирний шлях. Саме на лінії фронту здобувається свобода й незалежність для всіх нас та майбутніх поколінь. Любі воїни ЗСУ, ваша ефективність у наступальних боях бадьорить, робить сильним кожного співвітчизника. Слава всім, хто захищає Україну. Бо кожного дня наші міста, села в прикордонних областях із Росією та вздовж лінії фронту зазнають терористичних ударів окупанта. І усі українці дбають один за одного. Наші воїни, наші рятувальники, лікарі, медичні сестри, лікарі, волонтери, поліцейські, енергетики, працівники соціальних служб – люди, без яких не було б нормального життя. Усі вони заслуговують на вдячність, бо захищають державну цілісність.

Особливе значення для оборони нашого Харкова зробили бійці спецпідрозділу «Кракен» ГУР МО, вони й дотепер ведуть оборону в районі Куп’янська.

Це дійсно вияв сміливості. Їх відвага та доблесть удостоєна великої пошани, чемності, любові... Воїни «Кракена» знищили вже сотні одиниць броньованої техніки окупанта. Наші воїни не просто тримаються, а допомагають тримати міцним увесь наш схід. Вони демонструють українську незламність. Бути сильними у таких умовах – протистояти ворогу. Україна ніколи не втратить свого козацького характеру та європейського духу. І ми йдемо своїм шляхом. Мужність українців – у характері, який не здається. Ми обов’язково переможемо. Вічна і світла пам’ять тим, хто віддав своє життя за те, щоб наш народ був вільним. Україна вміє бути сильною. І ми переможемо! Усюди буде український прапор. Сміливість, стійкість, єдність – те, що не можна втрачати... Слава нашим героєм! Слава Україні!