"Україна розшукує приблизно 20 000 депортованих дітей"

Більше 120-ти тисяч кримінальних справ щодо воєнних злочинів РФ в Україні розслідують українські правоохоронці. Такі дані прокуратури. За цією статистикою – десятки тисяч обірваних та поламаних життів. Кожна історія має бути детально досліджена і задокументована.

Правда про звірства російських військових в Україні має бути донесена світу, а винні – рано чи пізно – мають понести покарання. Саме такими мотивами керуються українські журналісти, які ще донедавна не мали досвіду розслідувань воєнних злочинів, але з повномасштабним вторгненням Росії в Україну почали збирати свідчення катувань, зґвалтувань і вбивств цивільних українців російськими загарбниками, досліджувати викрадення українських дітей для депортації в РФ, та за допомогою своїх розслідувальних навичок встановлювати причетних до цих злочинів.

Під час другої конференції Bucha Journalism Conference 2024 українська розслідувачка Олеся Біда поділились досвідом підготовки фільмів та цю тему. Матеріал Радіо Свобода.

Документальний фільм «Діти для Путіна» досліджує механізм та системність депортації дітей із Маріуполя у Росію. Російські військові депортували дітей під виглядом евакуації або надання медичної допомоги, не намагаючись з'ясувати, де їхні батьки чи опікуни, розповіла авторка фільму Олеся Біда. Фільм став першим проєктом новоствореного відділу розслідувань воєнних злочинів видання Kyiv Independent, який розпочав свою роботу у березні 2023 року.

Депортація дітей із Маріуполя

«На той момент ще не було ордеру на арешт Марії Львової-Бєлової (уповноважена президента РФ з прав дитини – ред.), і повідомлення в медіа про депортацію були дуже розмитими. Ми бачили, що ця тема була не дуже популярною, але відчували потребу розповісти про це для іноземної аудиторії. Коли видали ордер на арешт, все дуже різко змінилося, і багато редакцій почали працювати з цією темою, що змусило нас скоротити терміни виробництва. Ми зробили цей фільм за 4,5 місяці», – розповіла Олеся Біда.

Олеся Біда

«Ми отримали список із 31-єю дитиною. Це був список, який включав одну дитину, яку Марія Львова-Бєлова (Уповноважена при Президентові Російської Федерації з прав дитини – ред.) взяла під опіку. Вона часто згадувала про цих дітей із Маріуполя, заявляючи, що вивезла їх до Росії, щоб вони відпочили і подихали повітрям», – зазначила Олеся Біда.

Це й же документ ліг в основу іншого журналістського розслідування авторства журналістів Радіо Свобода – фільм «Список 31».

«Ми простежували системність того, хто потрапив до групи депортованих дітей. Це були діти, які жили в Маріуполі або на окупованих територіях. Частина дітей була з однієї сім'ї, інші перебували тривалий час в різних інтернатних закладах. Вони були депортовані під виглядом оздоровлення та медичних потреб до Росії», – підкреслила журналістка Kyiv Independent під час виступу на конференції.

Вона також розповіла про труднощі з отриманням достовірної інформації про дітей та відсутність відповідей на запити до офіційних органів.

«Ми офіційно говоримо про те, що Україна розшукує приблизно 20 000 депортованих дітей, але ми не маємо доступу до того, щоб дізнатися, хто саме ці діти: з яких вони міст, скільки їм років, чи мають вони батьків, родичів, опікунів, тобто будь-кого на території України», – зазначила журналістка.

«На кожному етапі, коли ми намагалися дізнатися якусь інформацію, зверталися до офіційних осіб, ми розуміли, що у них значно менше інформації, ніж у нас. Є портал «Діти війни», куди ми можемо ввести ім'я, прізвище, по-батькові дитини і подивитися, чи є ця дитина в базі депортованих чи ні. Коли ми почали перевіряти дітей зі списку з цією базою, частини дітей не було там, хоча цей список був не лише в нас. Ми знали, що він є в деяких громадських діячів, представників офіційних органів, але дітей ніхто не вносив до цієї бази», – розповіла Олеся. І додала, що видання не отримало від української влади відповідей по суті на свої інформаційні запити.

«Офісом Омбудсмена, в Офіс Президента, в Міністерство соціальної політики, в Міністерство реінтеграції – це все було відписки, це все було перекидання від одного міністерства на інше», – розповіла журналістка.

Коли команда почала дзвонити родичам дітей з Маріуполя, вони стикалися з багатьма труднощами. «Фактично у всіх випадках це були або недійсні номери, або номери були поза зоною, або цей номер належав вже комусь іншому. Люди могли евакуюватися з Маріуполя без телефонів або могли загинути в Маріуполі чи бути депортованими, як і ці діти. В одному випадку нам вдалося зателефонувати сім'ї, яка через рік після депортації дитини на територію Росії не знала, де вона знаходиться», – поділилася Олеся.

Ця інформація була передана волонтерам і правоохоронцям, які працюють над поверненням дітей. «Ми вирішили її не включати до нашого фільму, оскільки було важливішим повернення дитини, ніж висвітлення цієї історії у медіа», – підкреслила вона.

Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.