Кондратинська Мар’яна, 15 років, студентка 1 курсу групи МХ-22 ВСП “НмФК УДУНТ”, м. Новомосковськ

Вчитель, що надихнув на написання есе: Кулик Віра Іванівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Четвер, 24 лютого 2022 року, 7 година ранку – задзвонив будильник. Мама сказала :” В школу не йдем, почалася війна.” Бомбили Київ, Чернігів, Суми, Харків. Вся наша родина кинулася до телефонів обдзвонювати всіх рідних. Родичі з Харкова приїхали до нас в Новомосковськ, бо в перший день залишилися без нічого.

Цей ранок змінив у моєму житті все, всі мої мрії зруйнувалися, як картковий будиночок.

Я не могла і не можу усвідомити до цієї пори, як так Росія пішла війною на мій миролюбний народ? Що ми поганого зробили їм? Вони ж нищать все, стирають з лиця землі, убивають, катують, руйнують – це просто нелюди! Але ми ,український народ , не здаємося і не здамося ніколи. Ми боротимемося до останньої каплі крові.

Цей день для мене і моєї родини означав : кінець всьому, кінець мріям і планам, кінець мирного і спокійного життя, зникла впевненість в завтрашньому дні. З цього часу наше життя змінилося… Ми живемо одним днем, цінуємо і бережемо кожну хвилину проведену разом. Неможливо звикнути до звуків сирен, вибухів, просто мурашки по тілу…

В період цієї війни найбільше мене приголомшив і порадував наш український народ, наші жінки, які голіруч йшли на танки, без впевненості , що зостануться цілими і живими.

В історії нашої країни були важкі часи і не одна війна. Війна – це горе і сльози , вона увійшла до кожного будинку, принесла біду. Тисячі людей проходять ці випробування.

Однак українці ніколи не втрачали віру в щасливе майбутнє. Вони завжди були готові на відважну і сміливу боротьбу проти всіх тих, хто пригнічував рідну землю. Наші захисники сильні, сміливі, не шкодують своїх сил і енергії, відважні у боях, непохитні, не коряться долі, ніколи не стануть на коліна перед руснею. Шкода, що багато молодих хлопців полягло на українських полях. Ні, вони не загинули, просто лягли відпочити на деякий час, а потім знову в бій, захищати рідну землю, матір, дочку, сина, Батьківщину. Відпочивати не має часу навіть тим, хто загинув за наше світле майбутнє.

Для мене мир – це чисте небо над моєю Україною. Коли не чути звуків сирени і вибухів канонад. Мир – це мій рідний край, мій непереможний, нездоланий, нескорений український народ , який мужньо стоїть на захисті нашою Держави. Це тихі дніпровські води і ясні зорі, вишневі зелені сади, лани золотої пшениці , медові та молочні ріки.

Нам не треба війни, не треба-

Ми за спокій і мир на Землі,

Щоб не коршаки в чистому небі,

А космічні пливли кораблі,

Щоб щасливо зростали діти

І не бачили жаху війни.

М. Уманець