Мені скоро буде 83, я з квартири не виходжу, здоров’я погане. Я пережила і ту війну, батько погиб, нас залишилось семеро. Потім почало все налагоджуватись, а тепер оце таке зробили, це уму непостіжимо.

У нас тут був такий промишлений край, тут все було, люди їхали сюди на роботу. Тепер унічтожили наш край.

Я живу на поселку, у нас було 70 вчителів, тепер нікого немає, ні дітей, ні вчителів. На лікарство уходе більше грошей, чим на їжу. У мене остався брат 85 год і я.

В перший день війни затянуло, і свєта білого не видно. Ми на своїй землі такі страданія винесли… Це ужас.