Полякова Неллі, 14 років, учениця 9-Б класу, спеціалізованої школи 173, м. Київ

Вчитель, що надихнув на написання - Улянич Анатолій Володимирович

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Четверта ранку. Замерзлі вікна здригнулися… Хотілося б вірити що це від вітру. Я та мої батьки злякано роздивлялися інформацію. У той час, коли вікном лунали звуки смертоносних вибухів, які завбачали біду у душах українців. На очах виступили сльози: «Мамо, це насправді так?» - зі сподіванням я глянула на неї. За вікном світало, а небо стало неспокійним, ніби переймалося за долю українців у такій тяжкій війні. З 24-го лютого 2022 року розпочалася повномасштабна війна Росії проти України, що зупинила час, перетворивши його на невтомні переживання.

Україна – вільна, незалежна, з великою історією країна, яка живе в серці кожного українця! Саме тому з кожним ударом ворожої артилерії, серце стискається від нестерпного болю. Згадаймо слова великого українця, Тараса Шевченка: «Свою Україну любіть. Любіть її… во врем'я люте, в остатню, тяжкую мінуту за неї Господа моліть». З початку війни життя розділилося на до і після. Щаслива мирна година залишилась позаду, але віра у чисте спокійне небо допоможе нам перебороти всі пекельні моменти. Моя родина в черговий раз спустилася в холодне, сире бомбосховище. Ця ніч мені запам’яталася надовго. Саме тієї ночі російські війська спробували зайти до Києва. До підвалу доносились звуки артилерії, було чутно вибухи. Мені було лячно. Подумки я прохала Господа припинити це все, в моїх думках я благала: «Нам всім потрібен мир, людина не може жити без нього. Будь ласка, припиніть це все…». Просидівши ніч у бомбосховищі ми з батьками вийшли рано, був світанок. Небо мені здавалося багряним, як пролита кров за мир на нашій землі.

Десятки зруйнованих міст охоплені кривавим димом. У моєму любому Києві теж постраждали жилі квартали та будинки. Кожен приліт відзивається луною в моєму серці. Невже на світі є люди які сміють руйнувати життя щасливих українців? Моє єдине життя? З початком війни я переосмислила цінність свого існування, своїх сімейних цінностей та все що я маю. Прокидаючись від пострілу, я усвідомлюю, що можу втратити свого друга, свою родину, своє життя.

Одного ранку я прокинулася від свисту ракети, що пролітала над моїм будинком. А через декілька хвилин пролунали вибухи, один за одним.

Цей страх сковує, та запам’ятовується назавжди, коли прокидаєшся не від маминого голосу, а від ворожої артилерії. Коли тіло трусить від жаху, а вуста шепочуть слова молитви.

Так пронеслись сім місяців нашого життя. Постійні тривоги, робота ЗСУ, допомога військовим та складні умови життя. Тільки наша перемога може зупинити війну.

Як же хочеться повернутись до звичайного життя, позбутися свого страху померти під завалами, повернути друзів, які через бойові дії поїхали далеко з рідного міста.

Тисячі померлих героїв за рідну Батьківщину, тепер спостерігають за нами з неба. Ридаючі матері які не дочекалися своїх синів. Це все залишає відбиток в душі кожного Українця. Як нам доводить історія, всі війни колись закінчуються, але втрати можуть бути занадто тяжкими. Я хочу дивитися на небо і всміхатися нашій перемозі, нашому чистому, вільному небу, нашим всім морям. Всі ми хочемо проводити спокійні ночі без тривоги. Мир це в першу чергу спокій на серці, який омивається співчуттям до загиблих українських героїв, відновлення життя та звичайних життєвих цінностей які роблять людину щасливою. Патріотизм, віра у ЗСУ та любов до Батьківщини робить нас сильнішими. Але якщо замислитись: «Чи буде життя щасливим без миру?». Мабуть ні. Адже треба пам’ятати «Ми б'ємось за те, чому нема ціни в усьому світі, – за Батьківщину». (О. Довженко).