"В Бородянці розстрілювали всіх, хто висувався на вулицю"

Сандра написала серію постів зі слів мами про те, як та місяць провела в окупованій Бородянці.

Друзі, роблю невеличкий тредик зі слів мами про те, як вона місяць провела в окупованій Бородянці. Вона мало розказує, але є чим поділитися.

Зв’язок з мамою ми втратили 2 березня. Тоді вже третій день, як колони танків катали туди-сюди і гатили безперестанку. На той момент у нашому домі вже не було вікон, мама і бабуся були в сараї, де вікон теж не було. Зараз будинок виглядає так.

Мама ховалася в погребі. Бабусі 92 роки, вона не могла підвестися і спуститися драбиною в підвал, просто сиділа на стільці. Того дня вона впала і не могла підвестися, мама підняти теж її не могла.

Бабуся лежала майже добу на бетонній підлозі в холодному сараї. Так вона і померла.

Я дуже багато переймалася про те, що би було з мамою, якщо вона залишилася б там з мертвою бабусею, яку неможливо поховати. Тому хороші новини в тому, що наступного ж ранку сусіди йшли через наш двір і забрали маму. Бабусю сусідські чоловіки і працівник кладовища поховали.

Маму забрали до сусідів через декілька хат, з якими ми ніколи наче не спілкувалися до цього, тільки тато знав усю Бородянку. Там мама місяць жила з жінкою і її чоловіком. Мама і Тося три тижні не виходили з підвалу, а Микола залишався зверху, щоб, якщо завалить, він міг їх дістати.

Наш котик відмовився з мамою йти до сусідів, тому ця жінка через день, здебільшого під обстрілами «Градів», бігла через городи годувати кота.

Русня ходила скрізь, нишпорила і нищила. Заходила до їхнього двору теж, ставили там «Град», щоб гатить. Каже мама, що було дуже страшно хоч якимось звуком видати себе, але все ок, пішли.

Русня ходила по хатах і виносила все, що можна, а що неможна просто нищила.

Розбивали кувалдами вікна, які встояли, меблі, їжу, все підряд. Cквотили по пустих хатах, залишили після себе абсолютний жах. В одної сусідки жили, залишили хату обісраною, вимазали всі стіни лайном.

Розстрілювали всіх, хто висувався на вулицю, в тому числі літніх людей і інвалідів.

Одна окрема історія про розстріли. Був у нас на вулиці через три хати сусід, адвокат, дуже проросійський (до речі, самий «примажорений» будинок ледь не у всьому селі). У перший день, як русня зайшла, це чмо пішло їх зустрічати з чаркою горілки і криками: «Я рускій!» Ну, а вони його розстріляли на місці. Хотів руський мір – отримав руський мір.

З їжею, каже, проблем не було, регулярно була «гуманітарка», в основному з польськими продуктами. Дуже розчулило, як турботливо були спаковані пайки. Завжди обов’язково якесь яблучко чи щось солоденьке.

Курити не було чого, курили самокрутки з махорки в газетках. Каже мама, одна сусідка один раз «розмутилась» цигарками і принесла мамі три штуки. Мама дуже розчулена і вражена цим. І я теж.

Після того, як мама проїхалася Бородянкою, каже, що це чудо абсолютне, як їм вдалося вижити. Певно, це правда. Зараз мама дуже налякана, хоч і тримається. Хоче садити город, жартує, але зривається на плач посеред розмови і лякається звуку кожної машини.

Дуже хоче повернутися в Бородянку, наводити порядок, а головне, каже, шо вони з Тосею і Миколою домовились святкувати її день народження разом! Я думаю, за місяць в цих практично чужих людей виник просто нерозривний зв'язок на все життя. 

Зараз мама з котиком вдома в Києві, трошки спокійніші з кожним днем. Розказала мамі, як всі за неї переймалися і скільки людей раділи, що з нею все добре. Мама екстра розчулена і вдячна. Збираємось з усіма пити пиво після перемоги.

Ура! Мама дозволила запостити. Це вони мені показують Фєню, а я тішуся, що вони втрьох з котом і сестрою вдома і в безпеці (на жаль, хочеться сказати: поки що).

Можу додати тільки, що ніколи не пробачу русні те, що вони зробили з Бородянкою. Її майже нема. Це було прекрасне селище міського типу, де була і річка, і ліс, і фільтр-кава в центрі! Ми все відбудуємо, і ці виродки за це заплатять.

Історія з відкритих джерел.