Андрій Анатолійович виїхав до Запоріжжя, бо на початку війни у його хаті в Гуляйполі було дуже холодно

Я родом із Донецька. Жив і в Одесі, і в Приморському. Моя мати в Гуляйполі народилася. Український поет Василь Діденко, що написав відому пісню «На долині туман» - мамин двоюрідний брат і мій дядько.

Війна мене застала в Гуляйполі. Там літало і вранці, і в обід, і ввечері, і цілу ніч. У нашій хаті двічі розкрило всі двері, винесло вікна вибуховою хвилею.

Перший приліт був сусідові в гараж – йому розбило машину, а у мене винесло паркан, дах і вікна. А другий снаряд прилетів біля входу, тож у мене винесло й двері.

Води, світла, газу там немає з перших днів.

Воду з колодязя брали, або пожежна возила. Почалися заморозки. У мене до того було газове опалення, я відмовився від нього, планував електроопалення робити. А  там, де газовий конвектор стояв, зробив плитку. Майже місяць біля неї спав. Дров не було, вугілля теж. Потім вікна винесло. Ввечері натопив – 20 градусів, а вранці встаєш – уже 2 градуси. От і поїхав до Зпоріжжя, бо холодно було.

А тепер я в гуртожитку Запорізького Національного Університету живу. У мене тут онука навчалася, уже закінчила. Влітку мене зареєструвала. У серпні я пережив другий інсульт, лежав у лікарні. Потім знову поїхав у Гуляйполе, деякий час там побув і вернувся назад. У гуртожитку дали мені кімнату, зараз я тут роблю ремонт. До мене дуже по-людськи поставилися: дали кімнату, посуд, усе необхідне. Це мене приємно вразило. На платній основі, але ж тут тепло і не стріляють.

Онука теж у гуртожитку  живе,  тільки в іншому  крилі. А донька з зятем виїхали з Донецька в Ужгород. У них хату теж розбило - був прямий приліт.

Я не знаю, коли війна скінчиться. Не нам це вирішувати.