Хлопець декілька разів був на межі життя і смерті: пережив бомбардування авіацією та обстріл касетними снарядами. 

Я - учень Харківського спортивного ліцею. О пів на шосту 24 лютого ми почули три вибухи. Зайшли з хлопцями в інтернет і побачили новини про вторгнення.

В перший день війни найголовнішою проблемою було дістатися до рідного дому в Ізюмі. З великим труднощамим ми разом із п’ятьма дівчатами одинадцять годин намагалися виїхати. Врешті, нам це вдалося. В Ізюмі все було дуже тихо в перші чотири дні війни - на фоні інших міст.

Але з 1 березня наше місто почала нищити авіація, потім приблизно 6-8 березня окупували ліву частину Ізюму, а ми мешкали на правій. Нашу вулицю почали бомбити з 2 березня, бо біля нас була стратегічна ціль – міст. Приблизно 6-7 березня його зруйнували.

8 березня мій тато пішов на роботу: треба було перекрити на районі газ в будинках. В цей час нас почали знов обстрілювати. Мама подзвонила татові й сказала, щоб він нас забрав. Потім ми поїхали до бабусі й були у неї в підвалі багатоповерхівки.

В квітні я потрапив під обстріл касетними снарядами, а у травні декілька разів ми з татом опинялися під кулями. В мене навіть залишився уламок від касети, яка мене ледь не вбила.