Спали вдома, коли раптом почались вибухи, я вийшла на подвір'я і в мене дар мови відібрало, стояв страшенний гул, трусилася земля. Наше село знаходиться в 5км від кордону. Я забігла до хати, почала всіх підіймати, включили телебачення, почали в усіх дзвонити телефони, що почалася війна!!! Ми швидко взяли документи та необхідні речі і вирушили в дорогу.

Найбільші труднощі - це те, що ти нікому не потрібен і кожен думає за себе, а ти стоїш з дитиною на руках і не розумієш, що робити далі і куди далі, оце страшно!!! Від початку війни виживаємо як можемо, якщо в тебе одна дитина, то тобі нічого не положено, дають тільки багатодітним.

Якщо б працювали садочки, то я б працювала, а так винаймати няню, ми фінансово не зможемоі в приватний садочок ми теж не потягнемо, тому зараз поки що з донечкою вдома.

Розчулило, коли хрещений донечки приїхав з нуля і як вона його зустрічала та обіймала.