Частина родини Катерини Вікторівни лишилась в окупованому Мелітополі. З ними часто немає зв’язку. Неможливість спілкуватись з сім’єю – найважче. 

Мені 30 років, до війни я проживала в Мелітополі. Спочатку ми не надавали війні великого значення. Ми не могли повірити, що таке відбувається, і не уявляли, що це все закінчиться за три дні. Не панікували, досить спокійно відносилися. А коли стало багато техніки в місті і почали лунати вибухи, нас охопив страх.

В місті була тяжка атмосфера. Люди панікували, магазини закривались. В тих, які продовжували працювати були довжелезні черги. Все так непевно - не знаєш, чого скільки купувати і що буде далі.

Я вирішила їхати на початку березня, тому що маю маленьких дітей. Молодшому два роки, старшому - майже п’ять. У мене в Мелітополі залишились мама і сестра.

Виїхати було непросто, тому що таких, як я - з малими дітьми - було багато. Складнощів в дорозі не було, лише діти не хотіли чекати та неспокійно поводили себе в дорозі. По нас приїхали родичі з Запоріжжя. Я вирішила лишитись в Запоріжжі, тому що вже бувала тут до війни і трішки його знала - мені тут легше адаптуватись.

Коли маленькі діти, то щоденні справи відволікають. Якщо, звісно, немає проблем з вимкненням світла та не лунають вибухи. Згадую, як було тяжко.

Вночі діти сплять, а я чую вибухи і не розумію, чи їх будити та виносити в коридор, чи ні – адже не хочеться налякати. Коли дитина чула вибухи, вона казала: «Мамо, на вулиці грім».

Частина моєї родини зараз в Мелітополіь, бабуся - трохи далі міста. Вони не виїхали: не хочуть кидати своє житло. Вони всі мають певні обставини, щоб не виїжджати, але ми спілкуємось і не сваримось через це. Ще проблема – це зв’язок. Він пропадає надовго, навіть неможливо спілкуватись СМСками.

Важко сказати, коли все це скінчиться. Але це не наша війна. Є такий вислів: «Пани деруться, а лоби тріщать у народу».

Я не хочу виїжджати з України. Хочу бути тут, щоб тут жили мої діти. Тут є свої проблеми, як і в будь-якій державі. Хочеться вірити, що скоро війна закінчиться і ми будемо бачитися з родичами на вулицях, у парках.