Ми добре, мирно жили в Херсонській області, в селі Червоний Маяк. Я в своєму домі, донька – в своєму. 

Я о четвертій ранку почула всі ці вибухи. Потім зранку йшла по селу, й мені сказали, що війна, а я не вірила – думала, що такого не може бути. А тоді нас окупували, і не було виїзду. Зачинилися магазини, нічого не було, хліба не було - так ми прожили майже два місяці.

Я дивилася на цих хлопців і не розуміла, навіщо вони прийшли. Не вірила, що слов’яни, брати, могли з нами так вчинити. Навіть не могла собі такого уявити.

Тоді донька сказала: «Мама, вивозь моїх дітей». І ми проїхали 36 російських блокпостів. Нас перевіряли, допитували. Особливо - старшого онука. Слава Богу, доїхали. Зараз виїхала донька. Їхала вже через Крим, росію. А зять залишився вдома. Зараз там в моєму домі живуть російські солдати, і не знаю, чи буде куди повернутися.

Зараз я тут з меншим онуком в Дніпропетровській області, в селі Миколаївка.А старший онук пішов служити.