Мені вже 80 років. Дитинство було в мене дуже важке: голодне, холодне. Робила в колгоспі. Отримала пенсію, тепер вдома. Проживаю в місті Краматорськ Донецької області. 

У перший день бухкали дуже страшно. Зіщулюсь у комок - і сиджу. Мене всю трусить після вибухів. Я вже нічого не хочу - тільки миру і добра людям.

Мої обидві доньки тут, вони мені допомагають. Одна донька хворіє, а друга ходить допомагає: то гуманітарну допомогу, то хліба принесе.

Тоді, в моєму дитинстві, не така була страшна війна. Ми жили в селі, то якось пролетить літак - і все. Батько з війни не прийшов, а нас в мами було шестеро. Сиділи всі в підвалі, і теля з нами. Ну тоді не такий був страх, як зараз.