Зараз ми родина вимушених переселенців. У минулому році, 9 березня, в наше село зайшли окупанти і почалися справжні жахіття. Нам нічого не залишилося, як виїхати на підконтрольну територію. І по сьогоднішній день ми не маємо змоги повернутися, оскільки наше село розбите і кожного дня під ворожим вогнем. 

Шокує те, що ти безсилий у ситуації, яка склалася, особливо в захисті своїх дітей. Важко було покинути рідний дім. Переїхавши до іншого міста, в нас не було коштів на продукти харчування та медикаменти.

Страшно було, коли в наше село заїхала група "бурятів" і почали їздити по селу і грабувати, а до сусідів ввірвалися з автоматами і почали стріляти. Також, коли ми виїжджали через окуповані чи вже звільнені села, де були розбиті будинки, згорівші машини і дуже налякані люди…   

З собою з окупації взяла вишиванку, я мрію одягнути її на перемогу.