На початку війни у Василіси були проблеми зі здоров’ям. Їй довелося лікуватись в окупації, що виявилось непростим завданням

Мені шістдесят два роки, у мене двоє дітей. Я жила на окупованій території в Веселівському районі.

Початок війни мене зустрів у лікарні у Веселовському районі, бо у мене була кровотеча. Я лежала в реанімації. Потім цілий місяць була в Мелітополі вже під окупацією, там мені робили операцію. Далі мені довелося виїхати в Запоріжжя на подальше лікування, тому що в окупації не було можливості лікуватися - не було ліків.

Найважче було через операцію, лікування. Мені довелося їздити в Мелітополь, пробиватися на Запоріжжя, а це було у березні. Тоді дуже зріс у ціні бензин. Ми купляли один літр бензину за сто гривень.

У нас в селі не було газу, але світло було. Ми відчували нестачу їжі, бо спочатку у магазинах нічого не було. Грошей не вистачало, але ми якось викручувалися.

На щастя, ми живемо в селі, тому у нас були свої продукти.

Під час евакуації у серпні нам довелося чотири доби чекати на пропуск у Василівці. Це було після операції, було дуже важко. Тепер ми живемо у Запоріжжі.

Я навчилась долати стрес, змирилися з усім. У Запоріжжі часто прилітає, тому тут стрес постійний.

Не знаю, коли закінчиться війна. Хочеться, щоб швидше, щоб повернутися додому.