Сергій Вікторович живе в зоні бойових дій. Отримав поранення, після якого досі погано себе почуває. Оріхів нині залишається без комунікацій, тривають обстріли, а на переїзд звідти у Сергія з дружиною немає коштів.

Мені 62 роки, живу в місті Оріхів з дружиною. Син у Запоріжжі, у нього своя сім’я. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я знаходився на роботі.

Був поранений. Мене вивезли в Запоріжжя - там уламок витягнули, а через два дні сказали, що за мною мають спостерігати лікарі за місцем прописки. Бо у них то хірурга немає, то ендокринолога. Виписали ліки, від яких мені ще гірше. А в Оріхові – війна, ми бачимо танки.

Повернувся в Оріхів - тут три місяці виживав, не просив допомоги в нашої міської влади. Зараз також не дуже добре себе почуваю: в мене ще діабет і тиск високий.

У нас вже майже два місяці немає світла. Вода влітку ще якось була, зараз вже місяці три її немає. Ходимо з відрами до тих, у кого є генератори, зі свердловин набираємо.