Я з села Івано-Кепине. Всю окупацію була в селі.

Перше пам’ятаю те, що в село прилетіла ракета, і односельчанина хату розбило, а потім зайшли руські, але вони мимо пройшли.

Матеріально було дуже важко: грошей не було. Медикаментів не було. Машина заїжджала в село, ми замовляли - і вони привозили. Продукти були свої, ми ж в селі живемо - город свій. Вода також була - у нас свій колодязь. Ну світла, звичайно, не було, ми без світла жили. Газу у нас взагалі не було: ми купляли у людей балони. Дорого, але приходилося купляти.

Найстрашніше – вибухи. І до сьогоднішнього дня ці вибухи. Ми старалися тримати себе в руках, але це словами просто не передати.

У День звільнення всі плакали від радощів! Коли наші українські ЗСУ заїхали в село, всі раділи і плакали, що нас звільнили.