Перший день війни я зустріла зі сльозами. Почула, як бомблять Маріуполь, була шокована. Того ранку моє життя зупинилось. У Розівці також були обстріли. Запаси їжі у мене були, дещо я встигла купити.

Найбільше мене шокувала загроза життю моїх дітей. Донька була вагітна. Ми весь час сиділи в підвалі. 

Я з родиною виїжджала своєю машиною. Їхали через Пологи. Мого зятя оглядали окупанти, бо він служить у ДСНС. Його забрали на допит, тримали годину. На щастя, відпустили. Ми з донькою думали, що вже все. У Запоріжжі нас приютили знайомі, потім народився мій онук.

Мої батьки залишаються в окупації. Батьки чоловіка також були в окупації. Під час війни вони померли, чоловік не зміг їх провести в останню путь. Сподіваюсь, що я ще встигну обійняти своїх батьків.