На початку вторгнення я мешкала у Маріуполі. Вранці прокинулась від вибухів, але почала збиратися на роботу, бо не повірила що знову це зі мною сталося. Я жила в Донецьку до грудня 2014року. Моя сім'я лишилась в Донецьку.

Найбільш важко було врятувати себе та сина, шукати харчі під обстрілам. Шокувало те, що в Маріуполі люди, ті що тоді були поруч по сховищах, чекали коли наші війська відступлять. Воду спочатку спускали з системи опалення, а потім ходили на роднік. Їжу економили, коли не стало води, тоді вже і не варили їсти.

Ми евакуювалися через блокпости, тому все викинули, але речі та сумки досі пахнуть димом згарищ. Роботу у моєму віці знайти важко. Розчулило, коли на блокпосту міста Оріхів до нас в автобус зайшов наш військовий і привітався українською мовою, всі плакали, а ми зрозуміли, що врятовані.