Від початку війни Дмитро з дівчиною переїхали до його батьків. Всі вони втратили роботу. Життя в місті було, наче, паралізоване.

Я з міста Слов'янськ. Мені 20 років, навчався в університеті педагогічному. Потім почалася війна, і навчання якось не пішло. Багато часу забрали ці події.

Ми з дівчиною жили окремо від батьків. Подзвонила мама о четвертій ранку, ми ще спали. Вона сказала, що почалась війна, ми зібрали валізу і поїхали до батьків. У них приватний будинок. Після подій 2014 року ми викопали там підвал.

Напевно, найважче було просто прийняти той факт, що сусіди розпочали війну й почали вбивати мешканців України.

З водою в нас не було проблем: були колодязі, ставки. З їжею також все було нормально. Гуманітарна допомога була часто від Фонда Ріната Ахметова. Ми вдячні за неї.

Іноді доводилось ночувати в підвалі, щоб не бігати серед ночі, коли почнеться обстріл. Були шумні дні, були й тихі.

Потихеньку життя в місті відновлюється. Усі потрошку знаходять роботу, хоча б якісь одноразові підробітки. Я продовжую вчитись онлайн.

Напевно, війна закінчиться вже аж наступного року. Хочеться, щоб майбутнє спокійним було, без війни. Це найголовніше. А де воно буде і коли – то вже неважливо.