Жила в Добропіллі, працювала, є діти. Вибухи почались – ми не зрозуміли нічого, а потім в новинах побачили виступ президента про воєнний стан.

Гули сирени, гупало, все гуділо. Страх за дітей вимусив мене покинути роботу, залишити дім і вивезти дітей.

Виїхали в Дніпропетровську область, живемо в селі Губиніха. Важко без роботи, живемо тільки на гуманітарну допомогу і виплати для ВПО, ще й дитина хвора на епілепсію. І двоє онуків маленьких. 

Але нам багато хто допомагає: і в сільраді, і фонди. Фонд Ріната Ахметова допомагає, дякуємо дуже велике. Ця допомога, звісно, приємна для нас.

Старша донька з чоловіком і двома онуками залишилися там, бо у них ще робота є. Я просила їх виїхати, а вони не хочуть. Ми з меншою донькою і двома онуками виїхали. Тепер ми не разом.

Мені хочеться, щоб якомога швидше війна закінчилась.