Взимку не було у нашої країні кутку, де б не лунали вибухи і було безпечно для всіх.

24 лютого о 4 ранку ми почули вибухи. Мама нас з сестрою розбудила і забрала до себе в кімнату.

З новин ми дізналися, що почалася війна. Швидко зібрали речі і попрямували до бомбосховища, де просиділи два дні. Там було сиро і холодно.

Через 2 дні тато сказав, що треба рятуватися, тому хутко поставив речі у машину, і ми поїхали з Києва, потрапивши під обстріли. Тато відвіз нас до бабусі з дідусем, а сам поїхав воювати. Побувши у бабусі, ми вирішили їхати на Західну Україну, хоча і там ми не змогли сховатися від жахіть війни. Коли ми приїхали туди, зовсім незнайома нам людина дала прихисток і допомагала з їжею.

Величезними труднощами для мене було покинути свій дім, щоб бути в безпеці. Але тут, через декілька днів після нашого приїзду, почався потужний ракетний обстріл. Тоді нам довелося переховуватися в незнайомому нам будинку.

Зараз я живу у бабусі та вчуся в школі. На жаль, мамі довелося поїхати додому працювати, а тато на війні. Я досі бережу його подарунок. Коли він вивозив нас з Києва, то подарував мені складного ножа.