Бабич Анна, студентка 1 курсу Харківського педагогічного фахового коледжу Комунального закладу "Харківська гуманітарно-педагогічна академія" Харківської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гейдел Алла Михайлівна

Війна. Моя історія

Війна змінила моє життя повністю. Вона загартувала мене, і за останні півтора роки я винесла багато уроків для себе. Війна застала мою сім'ю вдома. Нас окупували одразу, і в окупації ми жили майже 7 місяців. Спочатку в нас був навіть зв'язок та інтернет. Але скоро ми залишилися навіть без світла. Про газ я взагалі мовчу.

Разом з електроенергією ми втратили доступ до питної води, але на щастя у сусідньому занедбаному дворі була ручна колонка, хоч вода й була ржава, але це однаково краще за річкову.

За ці місяці відбулося дуже багато страшних подій, я намагалася не виходити в люди. У мене була одна єдина подруга. Вона ніколи умом не сяяла, але я ніколи не жалілась. Її батьки були ярими росіянами, і вона сама почала називати себе сепаратисткою, не знаючи навіть значення того слова. Вона багато мені грубила, і намагалась принизити, тому я перестала з нею спілкуватись.

Я остаточно відгородилась від зовнішнього світу й спілкування. Ніколи не була надто говіркою, а на той час й узагалі майже не говорила ні з ким. Лише з родичами іноді. На самоті я займалася саморозвитком, вчила англійську та читала багато літератури, все що вдома було.

Тут моя мати, яка на відміну від мене працювала, і мала спілкування з людьми, каже що помер мій однокласник. На мене це сильно вплинуло. Я з ним мала погані стосунки, і колись бажала йому смерті, і тут він помирає. Я чомусь винила в цьому себе, хоч сьогодні я не бачу у цьому своєї вини взагалі.

Літо промайнуло швидко. Вже у вересні всіх дітей з мого села примусово вигнали на навчання, і доводилося ходити до школи під дулом автомату. У школі ми вчили російську мову, історію та літературу. Але не довго довелося. Вже через два тижні нас звільняють. Це була неймовірно радісна подія.

Через добу почалися безкінечні і брутальні обстріли. У нас вдома не було сховища, ховалися вдома. Пам'ятаю як горів сусідський будинок вночі... Ймовірно поряд збили ракету, й він загорівся. Було дуже страшно. Так ми прожили десь дні зо три. Потім наш знайомий забрав мене з мамою та братом в сусіднє село, де прильотів ще не було. Там ми пожили два дні в тітки того знайомого, з нею не було нудно, вона була моторною бабусею, яка любила розповідати цікавих історій.

Боліла лишень душа за рідну бабусю, яка лишилась під обстрілами. Ще два дні ми пожили у пустому будинку того ж знайомого , який нас вивіз. І на третій день, нас забрали волонтери до Харкова. В Харкові ми пожили тиждень у дядька, зібрали речі, і поїхали до Польщі, до вітчима.

Там у Гданську, а точніше, в маленькому селещі Прущ Гданський, ми прожили пів року. Жили ми в хостелі в одному номері і батьки, і ми з братом. По легенді  батьків, у них була лише одна дитина, тому у нас було лише два одномісних ліжка в кімнаті. Ми жили з кучею грузинів, які постійно творили щось несусвітнє, і тарганів. Я і мій брат молодший відвідували психолога, в школу нас, на жаль, не взяли.

Весь цей час ні я, ні брат ніде не навчались, а батьки працювали на пошті 20 годин на добу. Майже не спали, звичайно були в них вихідні іноді, але це було дуже рідко. Я постійно спала, мені нічого не хотілось. Доводилось максимально економити, бо ж батьки відкладали гроші на білети назад в Україну. Я вже молилася потрапити назад в Україну, щоб не жити в таких умовах.

За цей час, на жаль, на море ми не потрапили, але в стару частину міста все ж таки з'їздили, там було дуже гарно. Погода восени у Гданську була постійно хмарна і дощова, а взимку там було неймовірно гарно і сніжно. Нарешті, 27 січня 2023 ми з мамою повернулись до Харкова. Вітчим залишився ще на пару місяців. Навесні забрали бабусю з передової. В школу я пішла лише 8 лютого, там знайшла собі подруг. Все літо з ними вивчали Харків та спілкувались.

У липні я потрапила до коледжу. В кращу групу з можливих, люблю дівчат. Також, звичайно, почала навчатись музиці. Я завжди мріяла зв'язати своє життя з музикою і в мене нарешті випав такий шанс, це неймовірно!!))

Зрештою я дуже рада, що все сталося так, як воно сталося. Це ще не біла смуга мого життя, але все складається дуже гарно!