У перший день війни я хвилювалась за сина, який був в Авдіївці. Зараз діти виїхали, живуть у Павлограді.

Я виїжджала до Дніпра, бо потребувала операції. Уже повернулась додому.

У нас літали літаки, нас бомбили.

У нас і вода, і газ є. Економимо, бо не вистачає коштів. Навкруги стріляють. Буває, ховаємось у погріб. Не виїжджаємо, бо все життя прожили тут. Хоча від Авдіївки залишились руїни. 

Я дуже хочу, щоб онуки навчалися та жили у мирі. Я часто до них дзвоню. У мене двоє дітей. Слава Богу, вони живі.