Я жила в Охтирці біля вокзалу. Мою хату розбили вщент. 

З першого дня війни повз нас їхали ворожі танки, ми все це бачили. Біля мого двору валялися трупи росіян. 

Але найбільший шок я відчула, коли розбили мою домівку. Це було восьмого березня. От такий був мені подарунок. Ми в цей день поїхали до доньки, а коли повернулись – побачили одні руїни.

Депресія до цих пір не проходить. Онуки бояться, але потрібно якось жити, кріпитися.

Нам допомагають благодійники, дають гуманітарку. От тільки що приїхала, отримала допомогу від Червоного Хреста. Дали ковдри, теплі мішки спальні, і Фонд Ріната Ахметова нам видавав продуктові набори. Багато раз видавав гуманітарну допомогу, дякуємо велике.

Я соціальний працівник. Ми ходили під кулями на роботу, бабусям допомагали.

Говорять, що війна закінчиться в наступному році, а ми чекаємо, щоб це сталося якнайшвидше.