До 2014 року було нормально, я могла до міста з'їздити. Усе можна було купити. Нині важко виживати.

Першого дня війни я вже навіть не пам'ятаю. Тут стріляли стільки разів, що важко сказати коли почали. Ми ховалися хто куди. Тут у мене місце біля шифоньєра. Щойно стріляють – я одразу туди заходжу. А якби хату розвалило, то й мене б придавило разом із хатою. Жах.

Забути хотілося б усе. Щоб не було цієї війни. Щоб я могла прожити якось.