Непросто виживати у війну сім’ї з чотирма дітьми, в якій тато тимчасово втратив роботу, а мама ще у декретній відпустці. 

24 лютого зранку ми з дітьми збирались до школи і навіть виїхали, хоч і на зупинці говорили, що почалась війна. На щастя, у нашому місті на той час все було відносно спокійно, але шокувало побачене по телебаченню і в інтернеті, та й біженці розповідали весь жах.

У нас четверо дітей. Важко було бачити їх страх, знаходити слова, щоб їх заспокоїти.

Почались великі труднощі, коли робота зупинилась. Ми зіштовхнулись із нестачею харчів, зокрема – суміші для молодшої донечки і підгузків. Перший час рятувала державна допомога на менших діток, згодом у чоловіка робота почала поступово відновлюватись. На жаль, нашій багатодітній родині не одразу почали допомагати благодійні фонди, ось тільки нещодавно одна організація допомогла.

Нині живемо всі разом у себе вдома. Зараз дуже тяжко, ціни виросли. Діти від перенесеного потрясіння почали хворіти багато і серйозними хворобами, тому зараз майже всі кошти ідуть на лікування.

Я – медична сестра, зараз – у декретній відпустці. Сподіваюсь, що буде куди виходити працювати. Чоловік зараз працює там, де і до війни.

Про те, що йде війна, кожного дня нашій родині нагадують "тривожні валізи". Вже дуже хочеться їх розібрати, щоб все скінчилося. А ще – ковдри, які щоразу діти хапають, як ідуть в імпровізоване сховище, і світлини з хрещеним старшої дочки, який загинув під час прильоту снаряду у наше місто.