У перший день війни у мене було відчуття жаху. Почались обстріли, не стало світла, води й газу. Так я прожила чотири місяці. Доводилось набирати у бляшанки технічну. 

Під час обстрілу прилетіло біля мого будинку. Я підскочила з ліжка, бо мій будинок трусився. Я почула, як посипались вікна. Це було дуже страшно. 

Я хворію на цукровий діабет, тому мені не можна хвилюватись. На жаль, зараз спокійно жити неможливо, тому від хвороби я втрачаю зір. 

Я живу одна. Ніякої підтримки у мене немає. Грошей мені не вистачає. Добре, що дають гуманітарну допомогу. Я мрію про мир. Майбутнього для себе я не бачу.