Майже кожен шостий школяр стикається з проявами булінгу в Німеччині, і майже кожен десятий заявляє, що сам піддавався цькуванню. Такі дані опитування, проведеного медичною страховою компанією Techniker Krankenkasse. Крім німецьких громадян, від булінгу потерпають також українські діти, які тимчасово проживають у ФРН. Новини про напади на українську молодь дедалі частіше потрапляють в медіа та набувають розголосу. Уже відомо про конфліктні випадки, які, на жаль, закінчилися смертельно.

Станом на березень 2024 року, в ФРН зареєстровано понад 350 тисяч дітей з України віком до 18 років. Проєкт «Ти як?» поспілкувався киянкою Тетяною Єсиповою, що переїхала до Німеччини з донькою, щоб дізнатися, як відбувається їхня адаптація, з якими труднощами вони стикаються у німецьких школах і наскільки поширена проблема булінгу. Матеріал Радіо Свобода.

Киянка Тетяна Єсипова переїхала до Німеччини під час повномасштабного вторгнення разом з 9-річною дитиною. Переселенка розповідає: її донька зіштовхнулася із цькуванням в німецькій школі. Булінгом, каже, займалися її однокласники з сім’ї російських та білоруських мігрантів. Вони постійно дражнили дитину та виправдовували війну Росії в Україні.

«У нашій першій німецькій школі у маленькому селі все було чудово, – ділиться біженка. – Нас прийняли у звичайний клас, такий же, як і вдома. Німецькі діти, вчителі та директорка чудово нас зустріли, дали дитині всі необхідні матеріали, подарували рюкзак та швидко включили в навчальний процес».

Проблеми, зі слів біженки, почалися, коли їм довелося переїхати в інше місто: «Російський хлопчик розповідав, який Путін «молодец» і що він натисне на червону кнопку – й всіх українців не буде. Він бив іншу українську дівчинку, але моя – бойова, змогла йому дати відсіч. Далі почалася образи та постійні конфлікти. Можна навіть сказати, що був ще булінг від інших вчителів – неприязнь. Ми були в трошки проросійському місті, де було багато мігрантів росіян та казахів».

Він хотів вдарити мою доньку, а вона відбилася

Акція з ушанування пам'яті дітей, убитих Росією. Ольденбург, Німеччина, вересень 2023

За словами українки, її дитина ніколи не чула образ від німецьких дітей, лише від дітей вихідців з інших країн. Після чергового конфлікту донька поскаржилася Тетяні, після чого жінка звернулася до вчительки. Тоді ситуація покращилася, але все одно час від часу виникали різні проблеми.

«У цього хлопчика ще був російський друг з першого класу, який на перервах підбігав і бив наших дівчат з України. Вони мусили від нього захищатися, але ніхто інший на це абсолютно ніяк не реагував. Я прийшла до школи: всіх дітей зібрали за круглим столом і змусили попросити одне в одного вибачення. Тобто наші дівчата також були повинні вибачатися через те, що вони не робили. Моя донька була дуже обурена, але ж тут всі мають «дружити».

"Він хотів вдарити мою доньку, а вона відбилася – і він пішов жалітися вчительці", - Тетяна Єсипова, біженка.

У школі, з розповідей жінки, її доньці запропонували звернутися до психолога в разі потреби. Загалом, за її спостереженнями, перепони для дитини створювало й те, що вона не володіє добре німецькою: «Ще було, що він (мігрант з Росії – ред.) хотів вдарити мою доньку, а вона відбилася – і він пішов жалітися вчительці. Він знає німецьку, тому міг їм розповісти будь-що. Хто винен? Моя донька, яка не знає так добре німецьку. Дитина тоді дуже страждала».

Крім випадків булінгу, діти стикалися з труднощами під час навчального процесу через недостатній рівень знань німецької мови. За словами біженки, діти не отримували належної підтримки з боку вчителів.

«Дітям абсолютно ніяк не допомагали, хоча вони ж елементарно ж не розуміють мови, – ділиться вона. – Паралельно вимагали від них того ж самого, що і від інших дітей, але їм не давали жодних можливостей для цього. Наприклад, навіть у телефоні перекласти щось на німецьку. Взагалі у них не було розуміння, що ці діти просто не розуміють, що від них хочуть».

Нещодавно жінка з дитиною переїхала до Берліна. Тут її донька відвідує інтеграційний клас в початковій школі, де навчається з дітьми з різних країн та національностей: «Зараз моя дитина навчається в п’ятому класі. Спочатку був момент булінгу, але навіть свекруха, яка працює українською вчителькою, каже, що це на початку відбувається всюди. Тобто це відбувається з усіма новачками: їх перевіряють, а потім все стає добре. Моя дитина себе добре поводить, вчитель нею також задоволений, тут вчать правилам поведінки та толерантності».

Киянка додає, що також багато залежить від поведінки українських дітей: «Якщо дитина себе поводить культурно, доброзичливо, то більше шансів отримати підтримку від вчителів і класу. На жаль, не рідкістю бувають випадки, коли наші діти ведуть себе дійсно неадекватно. І це – не завжди наслідки війни, а саме виховання».

Паралельно донька Тетяни навчається за сімейною формою в київській школі. Проте регулярно самостійно працювати за українською програмою у не вистачає часу та сил. Біженка визнає, що одночасно поєднувати дві школи її дитині досить непросто:

«Дуже важко: тягнути і українську школу, й адаптуватися тут чужою мовою. Бо все це займає набагато більше часу, навіть щоб зробити домашнє завдання німецькою мовою. Тому, можливо, відмовляються (від української програми – ред.) просто через те, що діти не тягнуть, це психологічно важко».

Окрім освітнього навантаження, зауважує Тетяна, діти потерпають психологічно від наслідків війни: «Звичайно, що діти у яких вибили землю з-під ніг, яких вивезли з-під вогню – вони не почувають себе тут у безпеці. Майже у всіх дітей татусі перебувають в Україні, і тут вони не мають нічого свого – ні будинку, ні кімнати, навіть своїх речей. Тому діти просто не тягнуть психологічно».

На її думку, Німеччина робить все можливе, щоб українські діти залишалися в країні назавжди. Це включає обов'язкове відвідування школи, інтеграційні класи та інтенсивне вивчення німецької мови.

«Тут діти обов'язково відвідують школу, за їхню інтеграцію максимально борються, – каже українка. – Їм важливі наші люди, щоб вони тут залишалися. Якщо наша країна не буде нічого робити, щоб повернути українців, то, звичайно, вони будуть тут. Проте також є багато і тих, кому в Німеччині некомфортно і вони повертаються до України або планують, коли стане безпечніше».

Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.