Я з невеликого, але такого рідного та затишного прифронтового міста у Донецькій області. Наше містечко славиться своїми насадженнями та квітами. Наразі я перебуваю у Дніпрі, бо через війну мені довелось покинути свою домівку. Звичайно ж мені подобається це місто, але я дуже сумую за домом і друзями. Я тут вже з весни, але друзів в мене тут небагато, дві подруги Соня та Аня.

Війна дуже вплинула на наше життя в сім‘ї, а також на моє Особисто; через мій страх та хвилювання за моїх бабусь та дідуся - ми з мамою були вимушені виїхати з ними з міста. Ми з друзями вже через місяць почали сумувати одне за одним і хвилюватися за життя своїх близьких людей. А також в мене є кішка, яку ми всі дуже любимо, хоч вона і дуже агресивна, коли ми виїжджали з міста(а це рішення ми прийняли в той час, коли з домівок під час вибуху повипалали вікна) ми забрали її з собою, і для неї це також був дуже великий стрес.

Найбільше я сумую за своїми іншими бабусями і дідусями, адже вони відмовились від виїзду, через гроші та те, що «ми вже старі, їдьте звідси ви, бо ви молоді». Я дуже сумувала. Також, як я вже казала, причиною моїх хвилювань стали й мої друзі.

Я дуже вдячна моїй мамі, що вона все це тягне на собі. Без неї ніхто б не зміг жити. Вона приглядає за моїми прабабусями, допомагає дідусям та бабусям. Навіть домівку за усіх нас оплачує вона. Вона хоробра, добра, дуже розумна, лагідна. Вона є ідеалом: завжди підтримує мене у всіх починаннях, завжди приходить на поміч, турбується й хвилюється за нас усіх.

Найбільше всього я мрію про мир у всьому мирі, про те, щоб ми повернулись додому, щоб мої рідні та близькі були завжди живі і здорові, щоб вони усі та мамуся були дуже щасливі і я також, щоб ми ніколи не сварились, щоб ми завжди були нерозлучні - разом, щоб у мами було усе, що вона побажає. А усе інше, що б я отримала в подарунок на якісь різні свята - це вже другорядне.