Війна принесла дуже суттєві зміни. Я більше не відчуваю себе в безпеці ніде. Відчуваю постійну тривогу за своє життя і життя родини. 24 лютого ми перебралася до будинку (дачі), щоб бути в більш захищеному місці. Жили місяць у ванній кімнаті на підлозі. Відчули, що таке, коли немає продуктів і медикаментів. Ми не розуміли, коли стріляють наші чи руські і тому завжди думали, що стріляли по нас. Я молила Бога, щоб якщо ми повинні вмерти, то разом і щоб не залишилися каліками. Це було дуже-дуже страшно.

Коли трохи почали розуміти, що то стріляють не тільки по нас, але і наші дають відсіч, почались питання, як налагодити життя, щоб діти мали далі розвиватися, а ми стали дієвими і відповідальними батьками.

Мої батьки з Донецької області, смт. Озарянівка, лишились без житла і ми з чоловіком надали їм прихисток у домі, де ми живимо. Батько чоловіка помер від серцевого нападу у березні 2022, він дуже важко переносив, що відбувалось, йому було 66 років.

Коли були вибухи поряд, я обіймала дітей і хотіла закрити від небезпеки і розуміла, що я безкорисна. А ще мене шокувало те що, коли ми від'їхали до Полтави, то люди жили там звичайним життям - це не вкладалось в голові: вибухи в Харкові, забиті вікна, барикади в домі, щоб склом не посікло, і життя за 200 кілометрів, де люди гуляють по вулиці...     Ми не вірили, що буде війна і на момент її початку сім'я не мала запасів їжі, медикаментів (у мене дитина з вадою серця і треба було йому давати профілактичні ліки і заспокійливе). Всі магазини миттєво залишились порожніми, аптеки зачинились. Дякуючи сусідам по вулиці, ми змогли подолати ці труднощі. Вода, яка була в будинку, де ми опинились, була непридатною до споживання. Потім ми кип'ятити воду, але треба було лікувати наслідки вживання неякісної води.     

У мене є нагрудний хрестик, я постійно молилася і мене це заспокоювало. Я дуже довго не могла його з себе зняти, боялась що втрачу його захист. Діти були свідками вибухів, які сталися неподалік, дуже лякались гучності, вібрацій, ховалися в нашому безпечному місці. Вони бачили зруйновані будинки в місті. Вони відчували, коли над будинком пролітав гіперзвуковий літак, вертольоти. Був час, коли син лякався звуків з вулиці, бо вважав що це дрон.