У мене є дружина та семирічна дитина. Переломний момент для того, щоб виїхати для нас наступив тоді, коли почули вибухи. Донька дуже боялася, коли стріляли, закривала вушка. Ми зрозуміли, що треба виїжджати.

Війна – це наша велика й спільна трагедія

У той день, коли почалася повномасштабна війна, я вийшов на роботу, про все дізнався з новин. З роботи нас відпустили й сказали запасатися водою та продуктами. Перші два-три дні було дуже тихо, але згодом обстріли добралися й до нас. Війна – це наша велика й спільна трагедія.

Я відвіз дружину й дитину в Івано-Франківськ, а сам вернувся в Запоріжжя. Зараз в Оріхові немає світла, води. Зруйновано багато будників, є жертви серед мирних жителів. Я їздив додому кілька тижнів тому. Є люди, які досі там живуть, декому з них немає, куди виїжджати.

До війни у нас було житло, я працював, а зараз втратили все. Ми своїми силами збудували будинок, а зараз не знаю, як будемо жити далі. Думаю, що тепер прийдеться починати все з початку. Дома лишаються родичі й друзі, переживаю за них. Думали, що все на місяць-два, але війна триває досі. Надіюся, що все буде добре.