Абдельмажид  Ліна, 17 років, НВК «Школа-ліцей» 69

Війна – це важлива частина історії для українців, яка за короткий час змогла перевернути та змінити життя багатьох наших співвітчизників або навіть його закінчити.

Моторошно згадувати всі події, які назавжди закарбувалися в пам’яті та, напевно, ніколи не залишать нас. Той день, коли почалася війна, дуже добре зберігся у моїх спогадах. Звичайним, як усі січневі суботи, ранком ми разом із матусею виїхали до гуртку з плавання.

Я дуже добре пам’ятаю момент, коли увімкнувся телефон неньки із близько п’ятдесятьма пропущеними дзвінками, меседжами, новинами.

Але, перебуваючи на іншому кінці міста, ми нічого не розуміли та навіть не могли уявити, що доведеться побачити наступної години.

Мама намагалася не виказувати мені свій страх, вона трималась, та коли до мікрорайону Східний, переганяючи автобус, їхали пожежні машини, а на зустріч верталися швидкі допомоги, мені, як дитині, було зрозуміло, що сталося щось дуже погане.

Коли водій зупинився і двері відчинилися, переді мною відкрилась картина, яку я ніколи не бачила раніше, і дуже сподівалась, що більше з цим не стикнусь.

Це був ніби не мій рідний район. Вся холодна земля вкрита прозорим склом, яке не витримало вибухів та поштовхів від снарядів; та найгірше – прикрите якоюсь ганчіркою тіло людини.

Це не могло не вплинути на переоцінку всього мого подальшого майбутнього.

Війна – це зло, страждання, смерть, біль, страх.

Ми повинні жити далі, Україна має триматися заради тих, хто тільки приходить у цей світ.

Я дуже сподіваюсь, що наше покоління, яке на власному досвіді бачило наслідки збройних конфліктів між державами, вже ніколи не допустить тих жахів, що нас лякають вже довгий час.