Я з міста Горлівка, ми виїхали до Краматорська і дуже чекали на Україну. Напередодні війни мені потрібно було вирішити питання з житлом, і ми з донькою 8 років заїхали до Горлівки і почалася повномасштабна війна, вона застала нас в окупації. У мене був шоковий стан, не передати словами, що я відчула... Страх, ненависть, стан безнадійності... не могла ні їсти, ні спати... було дуже погано ...

Дуже важко було виїхати із міста, обстріли, погані новини паралізували. І нарешті вирішуємо виїхати, в дорозі провели 81 годину, їхали через усі країни, включаючи Латвію, Литву та Польщу, аби потрапити до нашої України! Це була дуже важка подорож... Мене всі дев'ять років шокує те, що відбувається. Це жахливо все, дуже переживаємо за людей і в окупації і в містах, що обстрілюються. Шок був від Маріуполя на самому початку війни, від підриву Каховської ГЕС і дивитись на знищені міста, в яких я була мені дуже важко.

Зіткнулися і з нестачею води, якої не було через відключення світла, готували на маленькій туристичній пічці. Продукти брали довге зберігання і це рятувало якийсь час. На жаль, ми не разом, хтось залишився в окупації, хтось виїхав за кордон, нас усіх розкидало по різних містах...

До війни я працювала економістом, зараз без роботи. Мені хотілося опанувати нову професію, без прив'язки до місця життя. У мене немає такого предмета чи речі, всі спогади в голові, весь цей жах, який триває...