Падалюк Андрій, 9 клас, Комунальний заклад загальної середньої освіти "Луцька гімназія №20 Луцької міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Галас Лілія Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Що означає рости без миру? Це розрізняти по звуку снаряди, що летять, чекати дзвінка від рідних зі словами «У нас все добре» і з нетерпінням очікувати повернення тата...

Війна… Одне-єдине слово. Але скільки горя, болю, гіркоти, невизначеності, відчаю, самотності та смерті воно несе! Війна — це не тільки минуле людства, а, на жаль, його сьогодення.

Коли я був ще зовсім маленьким, війна здавалася мені чимось далеким, нереальним, ніби з іншого світу. Я чув це слово по телевізору та в розмовах дорослих, але ніколи не уявляв, що вона може увірватися в наша життя, змінивши його назавжди. Проте одного дня війна все ж прийшла, не питаючи дозволу і не даючи часу на роздуми та підготовку

Тато пішов на фронт, коли мені було лише 5 років. Я тоді ще не повністю розумів, що це означає.

У моїй уяві війна була схожа на гру, де є вороги та добрі герої які, які захищають нас. Згодом я зрозумів, що це зовсім не гра. Мама щоразу з тривогою чекала новин від тата, і я намагався не пропустити жодного його дзвінка.

Війна змінює сім’ї, які чекають своїх рідних з фронту. Я бачив, як трималася мама, намагаючись не видавати тривоги, відводила погляд заплаканих очей, але я розумів, що її серце крається від кожної новини про втрати на передовій.

Ми жили в постійному страху, що одного разу телефон замовкне і дзвінка від тата більше не буде.

З часом я зрозумів, що всі ми стали частиною цієї боротьби. Не лише я з мамою, а й усі, хто чекає рідних, став солдатом на своєму фронті. Війна змусила мене рано подорослішати, навчила цінувати те, що інші сприймають, як належне: мир, безпеку, можливість бути разом із сім’єю.

Ця війна не лише за територію чи владу, вона за наш шлях, за нашу ідентичність, за право жити так, як ми хочемо. І хоча моя родина залишалася вдома, я розумію, що ми боремося, бо навіть щодня чекаючи, захищаємо наше майбутнє.

Ми не дозволимо страху зламати нас.

Зараз, коли я став старшим, зрозумів, що війна забрала у мене дитинство, але вона навчила мене важливим речам: бути сильним, вірити в себе й у свою країну. Мій тато уже вдома. Він не такий, яким був до війни, для мене він герой, який показав, що справжня сила полягає не тільки в умінні володіти зброєю, а й у тому, щоб відстоювати свої переконання і прагнення.

Я переконаний: ми будемо жити вільно і своєю перемогою завдячуватимемо тим, хто не відступив у найважчі хвилини.