Татарінова Дар'я, 2 курс, Державний навчальний заклад "Херсонське вище професійне комерційне училище"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Нікіфорова Ірина Петрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна…Таке коротке слово. Війна…Я чула його раніше від дідусів та бабусь, учителів та сусідів. Але не розуміла тоді, яка вона страшна. Лише 24 лютого 2022 року до мене прийшло це розуміння. Це трагедія, яку пережила я, мої близькі, друзі. У моїй пам’яті тепер це запишеться назавжди. Війна…Це жахіття, яке залишає після себе лише розпач, біль, відчай. Це руйнація тіла і душі.

Війна…Вона забирає життя, волю, житло. Вона змушує залишати рідний дім, їхати все далі і далі від куль та страждань.

Війна…Вона розділяє родини, ділить друзів на своїх і чужих, змушує ненавидіти та боротись за кожен прожитий день. 24 лютого 2022 року. Це день, коли життя України поділилось на “до” і “після”. Це день, який я вже не забуду ніколи. Мій ранок розпочався з вибухів…А далі – три крапки. Це довгі години очікувань, переховувань у підвалі. 02 березня 2022 року. Ще одна страшна дата. Окупація Херсона.

Я дивлюся у вікно і бачу танки. Великі, шумні, брудні, вони проносяться повз мій двір.

Посірілі будинки пустими чорними зіницями-вікнами дивляться на пусті вулиці. Але я знаю, що за кожним вікном причаїлися перелякані люди.

Цей абсурд не вкладався в голові. За що? Навіщо? Лише ці питання в той день були в очах моїх рідних.   

Мирне життя кожного українця залишилось в минулому. У тому минулому, яке ніхто не цінував раніше. Тепер Херсон під обстрілами. Вони руйнують будинки, навчальні заклади, бібліотеки і життя кожного херсонця.

А так хочеться спокійно прогулятися осіннім парком, насолодитися ароматом дерев навесні, відчути літню спеку і зануритись у прохолодні води Дніпра! Тепер усе це – спогади.

1000 днів триває війна. Безжальна, безглузда. Повільно минають дні. У когось вже немає будинку, рідної школи. У когось війна забрала найдорожче – близьку людину, друга. Мої друзі, рідні, знайомі розпорошені по всьому світу. Розпач…Мільйон питань і жодної відповіді. Я і моя родина залишаємося в Херсоні. Кожного дня обстріли, шахеди полюють на людей, транспорт. Звикаємо? Неможливо до цього звикнути! Ми прокидаємось від вибухів і засинаємо під вий сирен.

1000 днів ми тримаємося. Один одного заспокоюємо. Донатимо, плетемо сітки для ЗСУ.

06 червня 2023. Ще одна страшна для мене дата. Підірвано дамбу Каховської ГЕС. Ще одне безглузде руйнування того, що створювалося неймовірними зусиллями десятки років. Але ми витримали і це. 1000 днів війни загартували і згуртували нас. В Україні розвивається потужний волонтерський рух. Ми об’єднуємось, допомагаємо, віримо, живемо і перемагаємо. Ми стали сильними і ми тепер знаємо, якою ціною здобуваються ВОЛЯ, НЕЗАЛЕЖНІСТЬ та МИР!