Через регулярні обстріли Ірина Омелянівна покинула рідний Бахмут і евакуювалась у Київ

Вранці 24 лютого я збиралася на роботу, але у вікно побачила, як мешканці мого дому завантажили машину речами й швидко поїхали. Через годину я дізналася, що почалася війна. У моєму рідному Бахмуті відключили газ, а воду й світло не встигали ремонтувати після обстрілів. Мені було страшно ходити до магазину, бо щохвилини міг початися обстріл.

Обстріли негативно позначились на моєму психологічному стані: я дуже тремтіла, коли нас бомбили. Найжахливіше, що під обстрілами мені довелось бігати по хліб.

Одного дня мій дім сильно обстріляли: у нас повилітали шибки, а у квартиру сусіда влетів снаряд. Після цього всі мешканці, які ще залишалися, виїхали в безпечне місце.

У мене не було сім'ї, але друзі допомогли. Я чотири місяці жила у них після того, як пошкодили мій дім. Потім мої рідні, з якими я не спілкувалася багато років, забрали мене до себе у Київ. 

Всі мої речі залишилися вдома, де все нагадує про війну: зруйнований дім, розбиті вікна, спалені квартири. Дуже хочу, щоб нічого не нагадувало про війну.

На жаль, зараз не працюю. Мені важко знайти роботу, бо я маю інвалідність через онкологію. До війни я працювала, але з першого серпня з нами призупинили дію трудового договору до закінчення війни.