Олейник Анастасія, учениця 10 класу Харківського ліцею № 144

Вчитель, що надихнув на написання есе: Карпенко Вероніка Володимирівна

«Війна. Моя історія»

Мене звуть Анастасія. Я – учениця 10-го класу з міста-героя Харкова. Мешканка одного з найбільш постраждалих районів – північної Салтівки.

24 лютого. Я прокинулась о п’ятій ранку від гучних звуків.

- Що це?, - запитала я батьків.

- Війна, - відповіла тремтячим голосом мама.

- Як? Не може бути!!! Ми живемо в ХХІ столітті!, - перебиваючи одна одну вихором мчали думки в моїй голові. Але це була жахлива правда.

Перші три дні місто накривало артилерією. Потім - прийшли диверсійно-розвідувальні групи. По Харкову йшли вуличні бої. Захисникам вдалося ліквідувати наступ ворога. І тоді   місто стали бити з повітря. Так почався пекельний березень. Гради, фугасні бомби, реактивні системи та міномети – все це летіло по жилих кварталах.

Було  дуже страшно…. Від вибухів, гулу літаків, новин про зруйновані будинки та загиблих людей; невідомості….

2 березня. Ворожий снаряд влучив в будинок навпроти. Від вибуху та уламків снаряда постраждав і наш дім. Ми з родиною змушені були переїхати в інший, найбільш безпечний район Харкова. Майже вісім місяців ми змушені були жити в чужому будинку. І кожного ранку, прокидаючись, я мріяла про повернення додому.

Восьмого березня місто покинули більше ніж пів мільйона людей...Але… ті, хто залишився, робили та продовжують робити все можливе та неможливе для того, щоб врятувати Харків та його мешканців від загибелі та повернути місто до повноцінного життя.

Волонтери, попри паливну кризу,  розвозили їжу, допомагали людям переїхати з постраждалих та зруйнованих будинків, вивозили тварин. Пожежники та рятувальники - це ті, хто часто першими виїжджають на місце обстрілів. Вони гасять пожежі та шукають під завалами людей. Поліцейські постійно патрулюють містом та оберігають спокій людей. Особливо це важливо під час комендантської години.

Працівники комунальних служб щодня стоять на захисті чистоти та порядку міста: регулярно вивозиться сміття, восени – прибиралось опале листя; взимку – розчищались та посипались доріжки.

Важко переоцінити внесок енергетиків. Після ворожих обстрілів неодноразово страждала критична інфраструктура. Харків’яни залишались без світла, води, тепла. Але ці героїчні люди навіть під обстрілами виїжджали на об’єкти та відновлювали електропостачання.      

Вчителі – це ті, хто щодня піклується про найдорожче кожного міста, -  маленьких його мешканців. Навесні 2022 року, коли багато дітей зі своїми батьками знайшли прихисток на станціях метрополітену, педагоги також спустились до своїх учнів та вихованців. З наймолодшими -  проводили творчі майстерні: малювали, клеїли, ліпили; з дітьми шкільного віку – проводили уроки: учні сіли за парти, перед ними була дошка. Все як в справжній школі…Тільки під землею.

Весь час мені хотілось бути корисною та щось робити задля перемоги. Я постійно думала над тим, чи можу я, 13-річна дівчинка, чимось допомогти. І зрозуміла, що кожен має тримати оборону на своєму фронті. А оскільки мій фронт – освітянський, то я вирішила робити все, що від мене залежить, але не дозволити ворогу зруйнувати майбутнє. Попри відключення світла, проблеми з інтернетом я з перших днів цієї повномасштабної війни не припиняла вчитися. Онлайн уроки, дистанційні курси, різноманітні конкурси, художня література - все це стало моєю зброєю. І на своєму фронті я маю певні досягнення.

Мої  здобутки стали не тільки моїми перемогами, а й перемогами моїх вчителів, які супроводжували мене та надавали допомогу, моєї школи, яка, на жаль не може сьогодні прийняти учнів в своїх навчальних кабінетах, але продовжує забезпечувати якісну освіту; мого району, який фізично є одним із найбільш постраждалих районів міста, але духовно – залишається Нескореним та Незламним.

Я дуже сподіваюсь, що війна скоро закінчиться і моє місто та всі його мешканці повернуться до повноцінного життя. Всі учні сядуть за парти та продовжать навчатися для того, щоб стати гідними громадянами своєї держави. Я вірю, що й у мене попереду ще багато вершин, які мені слід подолати. Я буду робити все можливе й неможливе для того, щоб в майбутньому бути корисною своєму Незламному місту, своїй державі.