Мені 53 роки. Мешкаю в Охтирці. Маю сина. Він служить в ЗСУ. Донька загинула, але не через війну. Під моєю опікою - дві внучки. 

24 лютого старша внучка пішла за хлібом. Вона злякалася, бо почалася стрілянина. До сьомого березня ми сиділи в підвалі. Подруги приносили їсти. Ми дуже вдячні їм за це. 

Сьомого березня ми виїхали в село Чернеччина. Забрали з собою собаку. Восьмого березня постраждав будинок, у підвалі якого ми сиділи. 

Ми приїжджаємо в Охтирку. Онучки навчаються тут, бо в селі немає інтернету. 

Хочеться, щоб війна скінчилася якомога швидше. Я дуже вдячна всім, хто захищає нас.