Луханіна Ксенія, учениця 11 класу КЗ "Харківський ліцей № 23 Харківської міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе:, Туль Тетяна Михайлівна

«Моя Україна майбутнього»

" Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні - маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши",-В'ячеслав Чорновіл.

Послухайте мене ті, в кого жовто-блакитна душа. Сьогодні, коли на моїй українській землі йде війне. Слово "мир" для мене набуло великого, цінного і бажаного значення. Особисто для мене мир-це дім і мама, і тато ; це сміх дитячий і душі політ; це воля, рідна мова. Мир-це ще й свобода, можливість бути господинею на своїй землі. Це право вільно обирати і визначати моє власне майбутнє. Без миру в мене немає дитинства і немає майбутнього. 

Я не вмію тримати зброю в руках (поки що), але в мене є своя зброя, яку я можу використати-це мої знання, вчинки і голос. Я не маю права стояти осторонь від тих подій, що відбуваються в країні. Потрібно старанно навчатися для майбутнього своєї держави, щоб бути гідними її громадянами та захисниками. Моє серденько і душа обливаються кров'ю через страждання, які випали на твою долю, моя Україно.

Століттями хотіли забрати в тебе найдорожче-волю. Закидали аркани на твою шию татаро-монгольські хани. Мечем і вогнем випалювали польські пани в душах наших пращурів жагу до вільної України, втоптували в землю рідну нашу мову і пісню. Спопеляли вроду твою, Україно, в концтаборах німецькі фашисти. Знищували кращий цвіт твоєї нації на Соловках. Морили українців лютим голодом більшовики. Та волю і мир у всі часи здобували словом і ділом твої сини і дочки, Україно. Так, це було в минулому, але без нього немає майбутнього. 

Я закриваю очі і хочу перенестися в ті часи, коли зароджувалася думка в наших пращурів про вільну Україну, і запитати: якою ви бачите Вкраїну в майбутньому? І здається мені, що відповідь була б схожою з моєю, а саме: потрібно любити свою країну, батьків, мати бажання, чесно працювати, зрозуміти, що мріяти про майбутнє потрібно, але ще потрібно зробити все для того, щоб майбутнє стало реальністю. 

Ненько моя! На моїх очах ти відроджуєшся, стаєш господарем у своєму домі. Збулася мрія наших прадідів - ти незалежна, самостійна держава. Я бачу тебе правовою вільною державою з міцною економікою, яка поважає та захищає своїх громадян.

Мрію, щоб прийшла до влади вмотивована еліта, наша українська, яка готова буде робити реформи, незважаючи на свої рейтинги і поведуть нашу відроджену Україну на зовсім іншу траєкторію розвитку - європейську. Але без нас, громадян, це не відбудеться.

Усе залежить від того, скільки зусиль ми готові докласти, щоб наші мрії стали дійсністю. Не милозвучні слова, а конкретні позитивні вчинки, якнайкраще виконувати свої завдання, і тоді Україна наша буде для нас справжньою Батьківщиною.

Для нас багатьох Україна і є Батьківщиною, яку ми безмежно любимо і готові віддати за її свободу свої життя. Ми щодня з жалем у небо відпускаємо душі найкращих синів і дочок, які віддали своє життя за наше майбутнє, за єдність, за волю України.

Вірю в нашу перемогу. Україна розправить свої могутні крила, посіє добро, яке проросте в душах усіх, у кого вона жовто-блакитна. І коли мир прийде на мою землю і до мене, все зроблю: 

- звернуся до вчителів і батьків всієї країни, щоб навчалися самі і навчали нас, дітей, незламному прагненню свободи і глибокому патріотизму до своєї Батьківщини;

- звернуся до суспільства, яке сьогодні перебуває на керівних посадах:" Відмовтеся від "радянщини", припиніть хапатися за неї, ніби за рятівний круг. Якщо не можете цього зробити, дайте дорогу молодим, тим, хто любить Україну понад усе";

-я прийду до своєї школи, подякую всім вчителям, і ми разом посидимо за партами в тиші без сирен та вибухів;

-я висплюсь. Бо ще не було ні ночі, ні спокійного дня;

-сходимо з мамою на могилу татка і розкажу йому про свої здобутки в навчанні і в житті;

- завжди буду дякувати тим, хто поклав своє життя на вівтар свободи і за моє майбутнє. 

Впевнена, все відбудуємо, і Україна повстане, мов фенікс з попелу.