"Все, що ми створювали, над чим працювали, – все лишилося там"

Коли бахмутка Тетяна Шик ремонтувала сховище в житловому будинку, то ще не знала, що невдовзі воно врятує життя десяткам людей. До початку повномасштабної війни вона керувала ОСББ, яке об’єднувало дев’ять багатоповерхових будинків. Та все змінила війна. Споруди, які зусиллями Тетяни та мешканців були майже в ідеальному стані, зараз – руїни під окупацією. Евакуювавшись із рідного міста, Тетяна оселилася на Дніпропетровщині. Втративши все, вона змогла зібрати себе докупи й почала на новому місці робити те, що добре вміє. Тепер вона опікується двома місцевими будинками, пошкодженими російським ракетним ударом. Тетяна також очолила місцеву асоціацію переселенців і намагається допомагати таким, як сама.

Про своє життя до повномасштабного вторгнення Росії, про пережите під час війни та про те, що допомагає триматися зараз, Тетяна Шик розповіла проєкту «Ти як?». Матеріал Радіо Свобода.

За крок від спокійного життя у будинках мрій

Тетяна Шик народилася й виросла в маленькому селі на Донеччині – Новоапостолівці Волноваського району. Вона – фахова економістка, навчалася у Донецьку. Бахмут став її другою маленькою батьківщиною багато років тому, бо це – рідне місто її чоловіка, куди вони разом поїхали жити, взявши шлюб.

Будинок Тетяни в Бахмуті

Ми привели будинки в дуже гарний стан, залишалися краплини

Головою ОСББ багатоквартирного будинку, де мешкали Тетяна з чоловіком і двома синами, каже вона, стала випадково: чинний голова відмовився від посади і люди обрали її. Це був 2015-ий рік.

«У нас будинок був маленький, мешканців мало, 20 квартир, внесків мало. Ми створювали ОСББ, щоб впорядкувати, бо він був у такому стані… Заради зарплати не було сенсу на себе це брати, а лише задля спільної справи, на громадських засадах. Сусіди вказали на мене. А я думаю: "Чому ні? Спробую. Я ж тут живу, моя квартира тут», – говорить Тетяна.

У той час Бахмут, який пережив окупацію 2014 року, був під пильною увагою міжнародних організацій. Зокрема, кошти на нього виділяла програма розвитку ООН.

Один із ґрантів організації вдалося виграти і її будинку. Так її чотириповерхова «сталінка», збудована 1956-го року, з якої відвалювалася штукатурка й ліпнина, отримала шанс на перевтілення. За 200 тисяч гривень, отримані в рамках проєкту відремонтували фасад. Це побачили мешканці сусідніх будинків і стали проситися до Тетяни в ОСББ. Таким чином під опікою жінки опинилося дев’ять будинків.

Будинок, де жила Тетяна

Аварійні ситуації, поточні ремонти, проєкти з реконструкції комунікацій та фасадів – усе лягло на плечі Тетяни. Їй допомагали активні мешканці. Незадовго до початку повномасштабної війни вона змогла втілити в життя свою маленьку мрію – облаштувати офіс.

«Спочатку я була одна-однісінька. Але коли створюється ОСББ, з будинку обирається правління, ревізійна комісія, відповідальні за під’їзди люди. Це були мої головні помічники, інакше було б неможливо. Не можна було б робити зміни в будинках. Всю основну роботу виконувала я. Ми старалися робити все прозоро, дотримуватися процедур. Адже люди, якщо не розуміють, куди йдуть кошти, – не довіряють. А я висвітлювала все, що робиться: сталася аварія, запросила майстра, виконали роботу – у вайбер-групі все викладаю, пишу, аби люди бачили.

У нас були програми кредитування: ми замінили вікна, у нас були ґрантові програми: зробили повну заміну даху. Були масштабні роботи з ремонту під’їздів. Потім у мене з’явилася бухгалтер, потім – офіс. За ці роки ми привели будинки в дуже гарний стан, залишалися краплини, які треба було доробити. Ми були за крок від спокійного життя в гарних будинках - будинках наших мрій»

Сховище, яке врятувало життя людей

Але планам довести будинки до ідеального стану завадила війна. Рано-вранці 24 лютого 2022 року Тетяні зателефонував син-студент із Харкова й розповів про вибухи. Тетяна сіла за кермо, почала об’їздити підопічні будинки й разом з відповідальними відкривати підвали й облаштовувати укриття.

У Тетяниній «сталінці» вже було повноцінне укриття – з туалетом, водою, вентиляцією. У ньому Тетяна з рідними та сусідами перечекала не одну повітряну тривогу.

Облаштування сховища

Коли вже в Бахмуті нічогісінько живого не було, люди в бомбосховищі вціліли

«Ще до війни в нашому будинку була проблема – підвал затоплювали ґрунтові води, і ми не могли з’ясувати, як. Мені пропонували замурувати один з виходів, через який, як припускали, йде вода.

Я не дозволила. У мене є такий «пунктик» – дотримуватися нормативів. І саме це сховище потім врятувало людей. Ми поприбирали там, повичищали, постелили ковдри, позносили продукти. Дехто з людей потім сидів там до останнього. Коли вже в Бахмуті нічогісінько живого не було, коли дах нашого будинку знесло, було декілька влучань, люди в бомбосховищі вціліли», – розповіла Тетяна.

Люди перечікують тривогу в сховищі

Тетяна з родиною прожили «на валізах» у прифронтовому Бахмуті до початку квітня 2022 року. Як голова правління ОСББ вона не полишила мешканців – доправляла й роздавала гуманітарну допомогу, розселяла переселенців з інших «гарячих» точок.

Тетяна доправляє гуманітарну допомогу

Покидати Бахмут вирішили, коли ракети влучили за кілька десятків метрів від будинку. З міста виїхали разом з кумами трьома машинами.

«Речі ми змогли забрати, але ж все життя перевезти неможливо. Все, що ми створювали, над чим працювали, – все лишилося там. Це і бізнес мого чоловіка – розбірка автівок - дуже важкий, перевезти вдалося лише, 10%, і те, в що я вклала душу…»

Переселенка з родиною осіла в Павлограді на Дніпропетровщині, де партнер по бізнесу чоловіка надав їм безкоштовне житло.

Перші місяці, зізнається жінка, вона збирала себе докупи – гуляла з собакою, господарювала на кухні. Тетяна, каже, ніби поставила життя на паузу й очікувала на повернення додому.

У Бахмуті тоді вже палали будинки, лікарні, школи й дитсадки. Були влучання і в будинки, відремонтовані зусиллями Тетяни, загинули люди, зокрема й її близька подруга.

Якщо і буде повернення до Бахмута, то знадобиться повна його відбудова, «з нуля».

«Ми дуже сподівалися, ми молилися… Навіть в таке зруйноване місто ми хотіли повертатися й відбудовувати. Я сама, як могла, людей підбадьорювала, в групах писала: "Ні, не впадаймо у відчай. Прилетіло, немає даху - нічого, відновимо".

А потім думаю: «Та що ж я роблю? У людей – рожеві окуляри. І треба їх знімати». Надія і в мене танула. Після 2023-го року я зрозуміла, що якщо і буде повернення до Бахмута, то знадобиться повна його відбудова, «з нуля», і це буде довго».

Побитий будинок у Бахмуті

І знову – громадська робота, ОСББ, допомога іншим

А потім Тетяна побачила оголошення про те, що при міськраді створюють раду з питань внутрішньо переміщених осіб. В останній день прийому понесла документи й пройшла співбесіду. На установчих зборах члени ради, дізнавшись про її досвід, обрали Тетяну очільницею.

Паралельно вона почала опікуватися будинком, в якому живе, а також – сусіднім. Місцевим мешканцям вона розповіла, як створити ОСББ і що це дасть, і люди довірили їй керівництво.

Я говорила: «А варіант "не красти" ви  зовсім не розглядаєте? Бо це саме мій варіант".

«Ми зібрали збори, і дуже багато людей підтримало створення ОСББ. Але були й такі, що казали: ви – не наша, ми вас не хочемо. Казали: якщо мало будете красти – то будьте, якщо багато – не треба. Це обурювало мене. Я говорила: «А варіант "не красти" ви зовсім не розглядаєте? Бо це саме мій варіант». Люди погодилися. Пів року ми створювали ОСББ. З 1 січня 2024 року два будинки вийшли з-під керівництва управляючої компанії, і ми займаємося ними самостійно»

Переселенка з Бахмута Тетяна Шик у Павлограді

В обох будинках ОСББ, яким керує Тетяна, через ракетні удари армії РФ 2023 року пошкодило вікна. Тієї ночі, 1 травня, згадує жінка, вони з родиною сиділи в коридорі. У під’їзді посипалося скло. Тож зараз Тетяна разом з мешканцями працюють над тим, щоб вставити нові енергозберігаючі вікна.

Також Тетяна розказує іншим переселенцям, які втратили домівки, як подати документи на включення до реєстру зруйнованого майна, аби потім претендувати на компенсації. А ще – вона разом з командою організовує заходи, які допомагають інтегруватися ВПО в місцеві громади. Це круглі столи, зустрічі, дитячі свята.

Що підтримує й надихає?

Тетяна не приховує й болючих емоцій, які переживає під час війни. Її тато й мама померли ще до повномасштабної війни. Але на Волноващині залишився батьківський будинок, село – в окупації.

«Ми з сестрою так хотіли приїздити туди, зберегти хату, щоб там жили добрі люди. А нам розказують, що там «орки» жили… Ми вже два роки не можемо дістатися туди, до могил рідних», – ділиться жінка.

Тетяна з чоловіком та дітьми в Бахмуті

Витримувати життєві випробування, каже Тетяна, їй допомагає підтримка родини.

А ще – хобі та переконання, що треба жити зараз.

Картина за номерами, яку планує розмалювати Тетяна

«У мене є невеличке хобі – малювання картин за номерами. Я захопилася ще в Бахмуті, в перші дні війни я малювала. Звідти ми змогли вивезти майже всі мої роботи, окрім однієї... У мене був день народження, і діти замовили мені ескіз картини за нашою з чоловіком фотографією. Там ми стоїмо, святково вбрані, на тлі нашого Бахмута, на тлі троянд, бо місто потопало в трояндах. Мені треба розмалювати цю картину, вона мене підтримує.

Я йду, я посміхаюся, бо хочу, щоб люди надихалися.

Підтримують і прогулянки з собакою. У нас цвергпінчер Руді, дівчинка. Також я люблю відчувати себе жінкою. Мені хочеться нової сукні, зачіски, гарних нігтів. Я йду, я посміхаюся, роблю свою роботу, бо хочу, щоб люди надихалися», – каже переселенка.

Тетяна Шик вважає, що повернення додому буде нескоро, тому зараз більше сил і часу вкладає в саморозвиток. Не відмовляється від участі в тренінгах та навчанні, пов’язаних як з громадською роботою, так і з роботою в ОСББ. Та попри все, повернутися додому все ж сподівається.

Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.