З першого дня вторгнення ніхто не вірив, що війна, і ми станемо лінією фронту. Від початку в селі не стало світла. Продукти привозили волонтери. Шок відчуваєш, коли вибухає все навкруги і ти не знаєш, де впаде. Були дні, коли не стріляли, і на душі одразу ставало спокійно - тоді я відпочивав морально, але потім все починалось знову.

Одного дня поряд з нашим домом влучив снаряд, і я одразу вивіз родину. Зараз вони в Запоріжжі, а я повернувся в село. У будинку побило дах, доводиться ремонтувати житло щодня. Всі мешканці села постійно ховаються у підвалах.

Ця війна нікому не потрібна. Люди гинуть кожного дня - і заради чого?

Дай Бог, щоб війна скоріше закінчилась. Це найголовніше.