Було мирне життя. А зараз вже не мирне. Ми зі Слов’янська. 

Мені 55 років. у мене донька з інвалідністю, з нею неможливо кудись виїхати. Ми весь час у Слов’янську. Я вже нічого не пам’ятаю. Все змішалося: і страх, і паніка, і жах. 

Сильні вибухи були. Це найбільше нас лякало: сидиш, все спокійно, і раптом - вибухи. Це дуже жахливо та страшно.

Були проблеми з медикаментами, а так – гуманітарну допомогу дають, продукти є, ліки купуємо. А вони дуже дорогі. Сусіди приходять на допомогу – це приємно.

Аби був скоріше мир та здоров'я, а так – усе буде з Божою допомогою.