Харченко Марія

9-м клас, Уманський ліцей №2 Уманської міської ради Черкаської області

Вчителька, що надихнула на написання – Островська Валентина Іванівна

Війна. Моя історія

Двадцять четверте лютого… День, який змінив життя мільйонів українців. Уперше ми прокинулися о четвертій ранку від вибухів, спалахів, ворожих ракет...

І ранкові дзвінки від рідних починались не з «Доброго ранку», а із запитаннями: «З вами все добре!?», «Ви як!?»

Я сиджу у ліжку, тремтячи, пригортаю свою іграшку, а мати у поспіху збирає всі речі. Приїжджає мій - дідусь і пора вже вирушати, але як, якщо боюся, адже рідна матуся залишається ще тут, а я змушена їхати в село. Дорога довга і страшна, а я сиджу із заплаканими очима і думаю, що буде далі. Приїхавши, я одразу кинулась в обійми до свого брата.

Хоч одне мене заспокоювало: з моїми рідними все добре, ми живі і зараз разом.

Але серце не на місці, переживає за Вкраїну-неньку. Коли бачиш новини, то серце розриває, а паніка, страх і тривога все більше пронизують тебе. Я ще ніколи так часто не телефонувала своїй мамі, як зараз, і вже не кажу: «Привіт, у мене все добре», а відразу запитую: «Мамо, ти як!?"

Ось уже вечоріє, пора відпочивати, але ніхто не лягає. Усі одягнені, у ліжку переглядають стрічку з новинами, а в небі літаки гудуть і перелітають над дахом нашої хати. Неспокійна ніч була, але на щастя ми живі. І так почали проходити дні за днями, а

всередині все пусто, нічому радіти. Щодень великі втрати, розбомблені будинки, школи, нікого не шкодують ці прокляті москалі, на кожному кроці все винищують. Однак наша нація так просто не відступить.

Стали ми один за одного і показали свою силу. Доведемо цим супостатам, що наш народ ніколи не буде жить в неволі, не скоримося нікому, і нехай кожен знає: українці були, є і будуть, ніхто не зможе нас здолати.

Ця жорстока війна вплинула на мене та мою родину. Я почала ще більше пишатися тим, що українка. Усвідомила, що наша мова дійсно солов'їна: її так приємно чути. Виправляю себе і всіх кожного разу, як тільки сказали щось «кацапською» мовою. Бридко почало ставати, як тільки чуєш, що хтось говорить вражою мовою. Почала цікавитися нашою історією ще більше, захоплює дух, тому що ти починаєш розуміти, що і як насправді було. Наша родина допомагає зробити все можливе задля перемоги. Ми «просуваємо» збори на потреби військовим, донатимо, робимо обереги-браслети, малюємо листівки нашим захисникам та захисницям. Велика подяка тим, хто зараз на передовій боронить нашу землю, адже завдяки їм ми зараз тут, живі.

Дякую всім, хто віддав життя за наш край і волю.

Так кожен українець і всі ми наближаємо нашу перемогу. Як казав Тарас Шевченко: «Борітеся - поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас Слава і воля святая!"