Ми з сестрою і племінницями жили разом і коли почалася війна вирішили на деякий час виїхати до родичів в Західну Україну, місто Хмільник.

Під час очікування евукуаційного потягу на вокзалі в Краматорську російські війська кинули 2 ракети, на одній з ракет був цинічний надпис - "За дітей". В той страшний день я втратила найдорожчу людину у житті - свою сестру Марину, її доньки залишилися без матері, а старша Катя, 12 років, під час вибуху була поряд з мамою, отримала осколкові поранення ніжніх кінцівок - мінно-вибухова травма.

Війна зруйнувала все наше життя, наш дім, в якому більше ми ніколи не зможемо жити, в якому ніколи не буде Марини. Чи повернемося туди і вціліє домівка - теж не знаємо Ми живемо разом з дівчатками, разом з нами бабуся, Катя ходить погано, схудла, їй подобається тут, а повернення додому нагадує про щасливе життя разом з мамою, якого ніколи вже не буде.

До війни в мене була робота,я працювала на Дружківській Кондитерській фабриці, зараз там працевлаштована, коли повернемося після війни сподіваюсь повернутися на свою роботу.